#я_памятаю До роботи в госпіталі, я гадала, що він був найстрашнішим, але війна змінила все…
Зараз про нього розповідаю, як історію, а років з 8 тому, це були жахи, і все те, що називають симптомами ПТСР, у мене, можливо тоді теж були…
Ми готувалися до цього ювілею всією родиною, всім колективом…
І хтось, читаючи, згадає все по-своєму.
І в кожного картинка різна буде перед очима…
(зараз 23.01 видихнула, не плачу)
Я шалено нервувала, бо досвіду роботи ведучою було мало, а в величному, одному з кращих ресторанів міста, зібралося на той момент близько 120 гостей
Концертна програма, виступи, слова привітання для ювіляра, застільні пісні…
Хвилювання
Купа друзів в залі, його друзів, з якими він спілкувався все життя.
Ну , знаєте, так буває ж, 15−25 років разом. Все життя! В біді, і в радості, рибалки, бані…
Потім відвідування в лікарнях один одного.
По сценарію через 10 хвилин малися зайти в зал перевдягнені цигани – колеги по роботі, діти…
Я підходила до гостей, що сиділи за столом, підносила їм якісь сестрою власноруч зроблені великі карти, на яких були написані передбачення і на деяких – слова пісень.
– Очи черне, очи жгучие…
Я підспівувала, бо люблю цю пісню
Люблю
А потім зайшли цигани, смішне кумедне видовище, бо їх всі знали, знали чим хто займається, знали, хто в якому відділі працює… Гітари, бубни, перуки, сорочки циганські…
Мохнатый шмель – на душистый хмель,
Цапля серая – в камыши,
А цыганская дочь – за любимым в ночь…
Шалений гул в залі, оплески, підспівування…Куди тому караоке?)
Я підійшла до нього, бо потрібно було відійти від одного місця на інше аби не заважати процесії…
А він поклав руку свою на мою і потім сказав: «Мені так добре тут! Так не хочу нікуди йти!»
Дружина його сиділа поруч, плескала артистам.
− Так вас же ж ніхто не виганяє, гуляйте собі, − відповіла я
Потім цигани почали зазивати гостей на танець, бо циганочка з виходом сидячи за столом не танцюється…
Я відійшла в бік, під стіночку, а він піднявся, статний такий дядько, кремезний, я поруч з ним відчувала себе Дюймовочкою
Почав пританцьовувати і враз поточився назад, прямісінько на мене, я, наївна, хотіла була його втримати, підставити руки, але..
Він впав з висоти власного близько 2-х метрового зросту додолу…
І таке враження було, що світ зупинився…
Секунда ШОКУ у всіх…
Потім хтось почав гукати, кричати, дружина почала ридати,
викликати швидку почала я, нічого не виходило
ай болить приїхав через хв 10, штучне дихання, електростимулятор…
констатували смерть…
Мій рідний дядько тоді говорив, що дарма всі так бідкаються, бо він пішов з посмішкою, а не в муках, це найкраща Смерть.
Потім був коньяк, мене виводили зі ступорного стану.
Прокручування деталей, його остання розмова зі мною…
Смерть на роботі – банально
Але смерть на святковій роботі – це виняток. І він мій! Мій особливий ювілей мого дядька.
Можливо вони зустрілися там, у іншому світі…
Сльози
Так багато якось смертей було у моєму майже 40 – ка річному житті, але до неї, тітоньки з косою, ставлюсь з повагою.
Бо кожного разу, коли вона забирає найрідніших, я розумію, що не маю морального права, тупо проживати своє життя!
Не маю права нічого не робити, нічого не змінювати, нічого не створювати, не любити
Маю право ЖИТИ НА ПОВНУ!
Інакше, навіщо тоді жити?
А через рік, я вела там весілля…
В тому ж залі…
Я не актриса, але вмикати кнопку «все прекрасно» навчилася.
Потім плакала і раділа одночасно, бо де є Смерть, там є Життя!
Живіть на повну!
