Свого часу шанувальниками веселої гри найкмітливіших були чи не всі громадяни колишнього Союзу. Звісно, більшість – як телеглядачі. 8 листопада 1961 року на своїх «голубих екранах» вони побачили перший випуск передачі, і точно були такі, чиї телевізори теж називалися «КВН». Просто збіг: ці телеагрегати стали першими масовими і три літери у назві були ініціалами прізвищ конструкторів Кенігсона, Варшавського та Ніколаєвського. Первісток лінзового телеприймача зійшов з конвеєра Олександрівського заводу 1949 року, тому марка мала цифрову складову назви. «КВН-49» та його модифікації переможно крокували країною аж до 1962 року і загалом таких випустили понад 2 мільйони штук.

Ця необов’язкова бувальщина при вступі лише з тієї причини, що доводилося чути – гра була настільки популярною, що на її честь назвали телевізор, і це – не так.
Власне, із КВН як грою теж далеко не все так просто. Що вона за визначенням? Змагання двох або більше команд за попередньо підготовленими та імпровізаційними конкурсами на задану тему з метою визначення переможця. Так було завжди, проте не завжди гра називалася КВН.

Гумор у валянках
Прототипом КВН стала передача «Вечір веселих запитань», яку журналіст Сергій Муратов «списав» із чехословацької «Ворожи, ворожи, ворожко». У цій передачі, що виходила у 1957 році, глядачі у залі та телефоном відповідали на питання ведучих, а особ­ливо у такому інтерактиві вітався гумор. Ідея стала абсолютно новою – уперше «у телевізорі показували» не лише дикторів, посадовців чи ударників виробництва, а простих громадян.
Проте, вік телешоу видався недовгим, вийшло усього три передачі. На останній обіцявся приз усім, хто прийде до студії у шубі, шапці, валянках та з газетою за 31 грудня минулого року. Усе б нічого, але діло було… улітку. Звісно, у зимовий одяг вбралася більшість глядачів. Приїхали й увірвалися до студії люди в шубах і валянках, змели міліціонерів, почався хаос. Трансляцію припинили, але й заміни їй не було – ще понад півтори години телевізори показували заставку «Перерва з технічних причин». Передачу закрили.
Через чотири роки – 8 листопада 1961-го – кілька творців попередньої, випустили нову передачу з усім тепер відомою назвою КВН. Коли перший ведучий Альберт Аксельрод залишив проект, його замінив студент Московського інституту інженерів залізничного транспорту Олександр Масляков. Із ним вкорінилася саме командна версія гри. Позаяк учасники дозволяли собі іронізувати з приводу «окремих недоліків радянської дійсності», а такі жарти найбільше подобалися глядачам, передачу почали транслювати не наживо, а у запису. КВН дуже дратував керівника Центрального телебачення Сергія Лапіна, який увесь час параноїдально очікував якогось підступного та непоміченого ним жарту. Тож за першої нагоди він із радістю передав ідеологічний контроль над КВН фахівцям КДБ. Цензура ставала все жорсткішою, аж до того, що у сценках заборонялися номери, у яких брали участь чоловіки з бородою, що вважалося глузуванням над «класиками». Після сезону 1971 року, у якому перемогла одеська команда «Ділові люди», перший КВН закрили. У Олександра Маслякова раптом виникли «валютні» проблеми із законом.

Відроджена перебудовою
ТелеКВН відродили у горбачовські часи, на початку періоду перебудови. Ведучим, як і до закриття, став Олександр Масляков. Переможцем першого сезону стала команда «Одеські джентльмени». Але чи не важливіше те, що гра стала народною: гуморити почали у школах, ПТУ, інститутах, піонерських таборах, трап­лялося, що й на заводах і фабриках. У дні гри люди буквально зникали з вулиць, бо жартували «в телевізорі» так, що ще кілька років тому за подібне можна було потім довго валити ліс у Карелії чи й за Уралом. «Партия, дай порулить!..». Може у Москві воно й нормально було, але у провінції багато смішного сприймалося керівництвом із пересторогою. Мені випало бути капітаном команди курсу історичного факультету, то навіть за її назву «Гегемони» нас трохи потягали: мовляв, а чи не можна без акцентів, якось нейтрально?
КВН вирвався за кордон. Після розвалу Союзу «ігри емігрантів» влаштовували у ФРН, Ізраїлі, США. 1992 року відбулася перша міжнародна зустріч СНД – Ізраїль. Згодом сформувалася власне Українська ліга КВН, ще пізніше найуспішніші колишні кавеенщики започаткували власні телепроекти.
Наприкінці 1990-х КВНом у Черкасах опікувався Молодіжний центр «Модус» з Тетяною Киричук. Мені знову пощастило перетнутися з грою, вже у якості члена журі. Грали у Палаці молоді, Будинку офіцерів, «Дружбі народів». Пригадується, з-поміж десяти чи й більше команд Черкас виграшно різнилася збірна курсантів інституту пожежної безпеки «Зворотна тяга». Згодом вона стала багаторазовим призером і переможцем Всеукраїнського фестивалю команд КВН «Жемчужина у моря», володарем Кубка України 2013 року, учасником телевізійної ліги КВН силових структур «Зірки на погонах».

Підготував Борис Юхно