П'ятдесят відтінків... і чепчики

Вікторія Матвієнко, RSS,
Дата: 12-11-2018, 09:44

Невідкладна допомога. Невідкладний стан. Що ми знаємо про це? Одразу в голові спливає номер «швидкої» 103. Але часто діяти треба негайно, відлік іде на хвилини. Що робити, якщо на ваших очах хтось раптово почне помирати? Як допомогти тому, хто поперхнувся? Стукати по спині? Як відкачати потопельника? Перекинути через коліно, щоб витекла вода зі шлунка? Чи можна переміщувати людину, що, ймовірно, травмувала шию, спину? Як не нашкодити своєю ініціативою ще більше? Ми це вивчали на уроках БЖД, санпідготовки і ще хтозна-яких курсах. В теорії. Що венозну кровотечу зупиняють накладанням джгута «під» раною, артеріальну – «над». Освітяни упевнені: людина без медичної освіти одразу зорієнтується у «50-ти відтінках» червоного! Зате «чепчики» бинтували на «відмінно». Це єдина практика.

Зараз відчуваю потребу повноцінно поповнити ті скупі знання, відкинути купу міфів (як-то чорна ряднина при епілептичному нападі), і справді навчитися. Навчитися розпізнати той невідкладний стан, правильно покласти-посадити-перев'язати, за потреби вжити перших реанімаційних заходів, котрі допоможуть підтримати життя до прибуття кваліфікованої допомоги.
Обов'язково із лікарем, який зуміє це пояснити, показати і проконтролювати точність виконання.

Цікаво, що світова медична спільнота вважає найкращим ритмом для масажу серця пісню «Stayin' Alive» гурту «Bee Gees». Виходить якраз оптимальна кількість натискань на грудну клітку. Під цю пісню навчають студентів медичних вишів. Є навіть відеоролик. І процедура, що може урятувати комусь життя, вже не здається такою складною.

От чому такі практичні курси не проходять вихователі, учителі, провідники у поїздах, інструктори у спортзалах і басейнах? Чому досі найкращим засобом знезаразити рану є господарське мило, а у аптечці шкільного медпункта на скляних поличках лише вата і банка із термометром? Чому в аудиторії є купа плакатів про будову ока, препарат розрізу мозку корови і немає манекена тіла людини?

Моторошно про це згадувати, але коли у дитинстві я поперхнулася цукеркою (стрибала), фізично відчула що помираю. Немає чим дихати, очі просто вилазять із орбіт, руки судомить, ноги підкошуються і усе кудись пливе, звуки віддаляються. Дивом мама зрозуміла, що сталося, витрясла з мене того льодяника. Коли усе скінчилось я не могла зрозуміти, чому вона розплакалась. Каже, я була синя із фіолетовими губами.

У моїх років 13, просто у ряду продуктового ринку на очах у цілого натовпа помер чоловік. Коли він упав, звісно, перше що звучало: «о, допився!». Хоча мужчина був чистим і охайно одягненим. Хтось неспішно, ніби вагаючись, викликав «швидку». Жоден, жоден! не намагався йому допомогти. Склянку води людині, що вже хрипить, допомогою не вважатиму. А я вже тоді знала, що треба перевірити дихання. Про ті натискання. І злякалася. Змовчала. Бо «дитина», «дорослі краще знають» і «зараз приїдуть лікарі». Того дня хтось не дочекався бідолаху удома.

Друг родини, якого знала з дитинства, нещодавно помер від інсульту. Йому не було й сорока. Виявляється, це діагноз не лише літніх. Недуга, як Доріан Грей, все «молодшає». Може вразити будь кого, навіть загартованих, спортивних, здорових зовні людей. А чи знаєте ви його симптоми? Посмішка, простягнуті уперед руки, мова. Погугліть, що відбуватиметься.

Якими мають бути дії при опіках, електротравмах? Як допомогти постраждалим у ДТП? Вважаю, це треба вивчати довго і детально. Змалечку. Добре, коли ці знання не згодяться. Але у тій таки невідкладній ситуації часу вистачає лише на дзвінок на «103». І одразу – до рішучих дій! Яких? А тут вже хто що вміє... Головне – Noli nocere! – не нашкодити.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода