«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 12-11-2018, 09:55

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Як лікувалися наші пращури
Саме час згадати, діло йде до холоду, а відтак і застуд. Але коли вже нагода – згадаємо не лише сезонні напасті. Люди хворіли завжди. А у Черкасах фахова медична допомога почала торувати свій шлях 1805 року з відкриттям земської лікарні, давно вже Першої міської. У селах такі-сякі «фершали» поодиноко з’явилися вже після кріпацтва, тобто ще на півстоліття пізніше. Та й вони на людях надто не спеціалізувалися: лікували хоч двоногих, хоч чотиногих. Зарплатню провінційні дохтура мали таку як і нині, чисто символічну, тож утримувалися громадою і за те практикували з усім підряд, що занедужало. Та як бачимо – все це порівняно недавно. Хто ж упродовж віків ставив пращурів на ноги чи хоч намагався?

Сам собі лікар
Більшість захворювань визначалися за симптомами, що й фіксувалося у назвах. Запалення дихальних шляхів та легень називали задухою, застудою, ядухою, кольками. Шлунково-кишкові – бабицями, очні – більмом. Часто народні назви характеризували зовнішні ознаки чи прояви: жовтяниця, плаксивиця тощо. Природа хвороби зазвичай приписувалася природним чи потойбічним силам: місяцю, грому, чорному оку, відьмам. Звідси й специфічні способи лікування заговорами, заклинаннями, магічними обрядами та таке інше: первісна психотерапія, одним словом.
Однак, на заговори покладалися не завжди. Споконвіку наші люди використовували ліки рослинного походження. Дохристиянська традиція приурочувала збір зілля до свята Івана Купала, вважалося, що воно має найбільшу силу. Але загалом рослини збирали тоді, коли це слід робити за календарем.
Ефективним ранозагоювальним засобом вважали сік звіробою та деревію, листя подорожника, відвар ромашки. Народна медицина українців характеризувалася широким використанням городніх, технічних та зернових культур: часнику, цибулі, хрону, редьки, картоплі після її появи тут, маку, льону, конопель. буряка, капусти, ячменю, вівса.
Як розібратися – у лікування йшло все. Про часник, цибулю, редьку чи ту таки картоплю, над якою, накрившись рядниною, при застуді ми дихаємо й тепер, говорити не будемо: їх профілактична та лікувальна дії відомі. Як приклад забутого візьмемо... Ну хоч би й льон.
Потовчене насіння льону, десь з наперсток, колись входило до щоденного раціону. Тоді люди ще не знали, що таке омега-3 жирні кислоти та лігніни, що альфа-лінолева кислота підвищує інтенсивність обміну речовин та нормалізує його при патологіях, що льон – найпростіший і найздоровіший «енергетик». Що колись буде доведена його унікальна ефективність при очищенні кишківника, печінки, підшлункової залози, виведенні паразитів, лікуванні хвороб серця, судин, шкіри... Просто жували по пучці на день, бо діди так робили. А ще насінням вигрівали всякі болячки, олією змащували опікові рани. І це – лише одна культура. Тепер на кожну таку проблему вам такий перелік препаратів впарять, що однієї зарплати на щось одне і вистачить аби підлікувати.
Ще українцям допомагали видужувати тварини і навіть комахи. Арсенал лікувальних засобів тваринного походження включав гусячий, козячий, барсучий, їжаковий, собачий та свинячий жири, жовч та шкіру тварин, продукти бджільництва. Жири були добрим ранозагоювальним, ними розтиралися при застудах, вживали всередину при запаленні легень і сухотах.
Здивуєтеся, але колись для різних лікувальних потреб використовували пісок, глину, крейду і навіть пізніше – гас, керосин тобто. Одне – для компресів, інше як абсорбент на кшталт активованого вугілля при отруєннях, а гасом мастили волосся щоб вивести паразитів, але загалом ним ще багато чого лікували. Щоправда, й шкодили собі керосином чимало.
Хоча у традиційній медицині переважало домашнє лікування, була в народі категорія “спеціально навчених людей”, до котрих зверталися, коли домашні практики не допомагали.

Спеціально навчені люди
Серед знахарів були костоправи, кровопускателі, повитухи, травники, шептуни. Окремі народні хірурги-костопарави володіли у своїй справі унікальною технікою і цілковито виправдовували звання цілителів. Вивчивши досвід попередників, вони добре вміли виявляти закриті переломи та вивихи промацуванням, володіли методами мануальної терапії – ручного вправлення дисків, накладали шини, кількома рухами (самого хворого) ставили на місце суглоби.
Були в селах і свої знахарі-кровопускателі. Ще й у минулому столітті кровопускання широко застосовувалося при найрізноманітніших захворпюванняіх, причину яких народ пов’язував із «забрудненням крові». Тепер нам відомо, що її зараження – це найчастіше дуже сумний фінал, але оскільки тоді спричинених «забрудненням» хвороб діагностувалося дуже багато, то й кровопускання деколи не те щоб сильно помагало, але й не шкодило.
Відсутність кваліфікованої медичної допомоги при пологах спричинила появу народних акушерок – баб-повитух: досвідчених жінок не обов’язково літнього віку. Народження дитини супроводжувалося цілим комплексом як раціональних, так і магічних дій.
Своєрідними хірургами-дантистами найчастіше виступали сільські ковалі, які виривали зуби обценьками. А для збереження зубів у доброму стані народними приписами рекомендувалося полоскати їх відварами з молочаю, татарського зілля, кори ясеня чи дуба, а чистити порошком зі спаленого хліба, подрібненим коренем розмарину.
Окрім травників, практика яких базувалася на доброму знанні місцевої флори, чималу групу ведунів складали ті, що виконували різноманітні дії та обряди. Народна уява приписувала їм здатність впливати на темні сили. Такі знахарі поділялися на вроджених та навчених, а ще серед них існувала певна «спеціалізація»: одні скидали наврочення, інші викачували ляк. деякі «забалакували» біль. Основним лікувальним засобом цих знахарів була магія, яка часто застосовувалася у поєднанні з ліками рослинного чи мінерального походження, хірургічними прийомами. Велике значення мало вміння справжнього знахаря вселити хворому віру в одужання. Тут всі прийоми годилися: й психотерапевтичні, й гіпнотичні.

Війна наук
Коли медичні терени нашого краю почали підкорювати земські лікарі, вони повели доволі жорстку кампанію щодо дискредитації знахарів. Все зрозуміло, своєрідна боротьба за клієнта, але за підтримки «офіційників» державою. Одного чудового для дипломованих лікарів дня в імперії вийшов закон, яким людям без спеціальної медичної освіти заборонялося практикувати. Це прирівнювалося до шарлатанства, пішли доноси. Наприклад, у серпні 1863 року чигиринський повітовий лікар Ковальов «здав» знахаря з Шабельників Івана Коваленка, потім були справи баби Поштарихи з Канівського повіту, Пелагії Гнідаш зі Степанок...
Ота Пелагія померла від серцевого нападу, так і не дочекавшись виправдального вироку, а він таки був. Решта, сплативши чималі штрафи, пішли в підпілля і вже таємно продовжували лікувати.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода