Свічка пам\’яті і крихти для птахів

Готую макет сторінки до Дня пам\’яті жертв Голодомору. Читаю спогади і перекази спогадів. Шукаю ілюстрації. Усі вони – жахливі! Мертві люди. Купи мертвих людей, яких несила було навіть поховати. Вони лежали просто серед вулиць. Насипом. Здається, їхні душі були настільки виснажені, що не могли здійнятися до неба, і спочивали тут же, припадаючи пилюкою і брудом проклятої землі. Діти із одутлими животами, впалими щоками і гострими колінцями. Фото тих часів не надто якісні, тож риси їхніх облич нечіткі. І добре. Бо можна лише уявити, який біль і страх тлів у малих оченятах.

Колись мені до рук потрапила книжка про Черкащину, підготована працівниками краєзнавчого музею. Основна частина її – спогади тих, хто пережив ці геноциди. Газетні матеріали. А ще – таблиці із відомостями по селах про кількість загиблих. Були навіть стовпчики із потворними назвами «Випадки канібалізму», «Трупоїдство». Жертвами найчастіше ставали діти. Нерідко – власні. Люди божеволіли. Але за це ще й карали. Наче народ був недостатньо покараний.

У моїй родині не люблять зачіпати цю тему. Коли бабуся і дідо були живі, лише відмахувалися: «Ет, воно тобі тре’? Що тобі розказати, як сусідка баба Шурка зварила чуже дитя і з’їла? А як кинулись шукати, то тільки волосся та пучки з нігтями знайшли під піччю. Он їж краще хліб. Хліб – то життя!» Крихти зі столу після обіду ніколи не викидалися на смітник. Усе віддавали пташкам.

Лише зараз дізнаюся, скільки людей із нашої родини загинуло тоді. Я їх не знаю, і навіть якби вони вижили, ми б не зустрілися. Нас розділяє час. Пов’язує лише частка ДНК, тонкий зв’язок поколінь. Але ж вони «мої»! Як можна згадати тих, кого ніколи не знав? Дуже просто. Теплом у душі. Співчуттям за усе пережите. Вдячністю. Просто за те, що вони були.

Знаєте, що обурює? Написання слова «Голодомор» із великої літери. Його треба писати, ніби індекс у хімічній формулі, підрядковим. Найменшим кеглем. Ледь помітним кольором. А ось Пам’ять Жертв… А нехай… Як не напиши – цієї сторінки, липкої і огидної, із нашої історії не видереш. Увесь світ визнав цей факт. Ось тільки із мільйонами не можуть розібратися. Обліку не було. Обліку людей, їхніх душ як умовних одиниць. Цифри різняться: від 3 до 10. Мільйонів. Жертв.

Цієї суботи нас закликатимуть запалити на вікні свічку пам’яті. Я не буду. Бо ці флешмоби не знаходять відгуку у моєму серці. Краще погодую птахів крихтами.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x