Зупинка зустріла Її самотністю та холодом. Вона подивилася праворуч, туди, звідки мав з\’явитися автобус, яким кожен ранок їхала на роботу. Та там лише виднілися дахи хат та верхівки дерев. Накинула капюшон, поправила шарф, притупнула. Осіння сирість, бр-р-р! Глянула в протилежний бік і зразу ожила: дорогою поволі рухався позашляховик, а за ним – величезна махина, так подумки назвала жінка це суперчудо. Коли порівнялися з Нею – оразу розпізнала комбайн «Джон Дір». Водій, мов фараон єгипетський, сидів за кермом. Величезне лобове скло відкривало його всьому світу. Жінка зачаровано дивилася на цього залізного велетня. Водій хвацько змахнув рукою і Вона, по–дитячому засміявшись, відповіла. Провела поглядом, замислилась на хвилинку і поринула в минуле…
Ви знаєте, як пахне свіжовиоране поле? Воно не тільки пахне , воно змушує набирати повні груди повітря і смакуючи поволі видихати його. Дівчинка біжить підгору, перелазить глибоку канаву і вже на полі. Перші скиби парують, виблискують, ріжуть чорнотою очі. Дівча прикладає руку човником до чола і вдивляється в далечінь. Там один за одним рухаються темні цяточки – то трактори. Великі гусеничні димлячі трактори. Вона біжить їм назустріч. Махає маленькою ручкою. Ось один зупиняється. Із нього вилазить чоловік і теж махає Їй. Це тато. Дівчинка підбігає. Через страшний гуркіт зовсім нічого не чує. Чоловік підсаджує доньку і – вперед, наздоганяти товаришів. Оченята малої оглядають кабіну, важелі, які по черзі смикають на себе татові дужі руки. А ще і ногами вдавлює такі собі педалі. Чоловік оглядається назад, дівчика за ним. На личку питання «Для чого?» Тато, перекрикуючи страшенний рев трактора, відповідає: «Щоб борозна йшла рівна та не було пропусків між ними». Із розумінням кивнула і благально подивилася на татка. Він усміхнувся, підсунув однією рукою Її до себе і кивнув головою в сторону важеля. Дівчика обережно поклала обидві ручки і потягла на себе. Ого, важко! Але трактор Її послухав і звернув праворуч, тато лівим трохи підправив хід. Дівчинка випрямила спину, облизнула сухі губенята, напружилася і разом із тим загордилася. Вона вела ось цього сталевого коня (як говорили по радіо та писали в газетах) разом із татом.
А потім був обід. Запашний наваристий борщ, із кусочками м\’яса, каша і велика котлета, хліб такий смачнючий і компот в алюмінієвому кухлі із зігнутою дужечкою. Повариха насипала Їй, як справжньому трактористові. Вона сиділа в колі закіптюжених, запилених, втомлених дорослих чоловіків і страшенно раділа. А разом з тим прийшло розуміння того, що таке татова втома, бо ті кляті важелі надзвичайно важкущі…
Спогади розвіяв автобус, що під\’їхав.
Сіла, заплатила за проїзд, повернула лице до вікна і тихенько заплакала… бо ті кляті важелі надзвичайно важкущі…
