Скоро ніколи

Вікторія Матвієнко,
Дата: 30-11-2018, 11:37

Забігла по шоколад до чаю. Передбачення у чеку: «Скоро про все дізнаєтесь». Як завжди, прилаштувала до певної ситуації, запитань, що сидять під скронями. І забула. Але десь глибоко у підсвідомості чекала розв'язки.

Це «скоро» настало сьогодні.

Для чого було терзати себе зсередини, плекати якісь ефемерені надії?.. Щоб ось так моментально, поки звучали безжальні, як батіг, терпкі, як укус гадюки, слова, впасти із надхмарря на землю. І при цьому не видати себе навіть мікровиразом обличчя. Поховати мрії десь на найдальшому цвинтарі серця. Посміхатися, ніби нічого не сталося. І подумки закопувати ту глибоку, вогку могилу. Почуття перетворилося на спогад-рану. Навічно перев'язану брудним, просоченим кров'ю бинтом.

Жити далі, мовчати. Не дивитися в очі. Дозволити собі сумувати. Недовго. І без сліз. Щоб нікому не було боляче. І ніхто не помітив. Не питав.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода