Le roi est mort! Vive le roi!

Владислав Бедринець, RSS,
Дата: 2-12-2018, 02:13

… Я просто йду вулицею, вминаючи важкими чоботами, холодний сірий сніг в напівпромерзлу вогку землю. Брудне болотяне тісто липкими хвилями перекочується між виступами підошов і розповзається в усі боки. Чавкання і хлюпання, з яким воно це робить, викликає в уяві асоціації, яким би щиро позаздрив король жахів або просто Стіві, як ти часто його називала.

Не знаю чому, але тебе, таку світлу, прозору і повітряну, як усі замки моїх мрій водночас, незмінно і невідворотньо притягувало все, про що порядні люди не згадують після заходу сонця. Жахливі історії, паскудні малюнки, потворні фільми сповнювали твою уяву, неначе ліани сплітаючись у міцне павутиння постійного страху і нестримного болю.

Варто було раптово пролунати телефонному дзвінку чи крику розбудженого птаха за натягнутою струною холодного віконного скла, як ти підхоплювалася і, тремтячи всім своїм невеличким єством, потривоженою свічкою завмирала серед холодного повітря кімнати. Потім тремтячими від збудження руками хапала шматок паперу і писала, писала, писала.

Навіть дивно, як, будучи такою маленькою і завжди такою наляканою, ти примудрялася надихати силою і міццю тих, хто був значно сильніший і могутніший за тебе. Неначе світло твоєї душі відображалося від дзеркал їхніх внутрішніх страхів і ілюзій, подесятеряючись і багаторазово множачись у вихорі натхнення.

Одне твоє слово могло рушити віковічні, замшілі скелі в серцях тих, кому припадало його почути. Могло і рушило. Мене завжди вражала сила, з якою ти його промовляла. Виникало мимовільне відчуття, що вона йде не з тебе однієї, а з усіх ліричних героїв твоїх творів водночас. Навіть дивно, як багато ти їх створила, скільком несправжнім людям дала життя, наділила рисами характеру, емоціями і почуттями, що рвали на шмаття душі тих, хто відважувався до них доторкнутися.

Ти була справжнім творцем нових світів, володаркою доль, мисткинею живих ілюзій, що знаходили своє втілення в хитросплетінні літер і звуків. Була. А чи була ти насправді, ясна і світла музо моєї поетичної юності? Чи існувала десь іще, окрім моїх снів і марень, цілком зітканих із незреалізовуваних уявлень про дійсність і нездійсненних бажань? Може, в паралельному світі? А може, просто в рожевому континуумі мого ще по-дитячому наївного вчора. Там жила і там залишилась назавжди.

Та чи назавжди? Чи залишилась? Може просто подорослішала, а може навчилася ховатися за дорогими, але холодними шатами досвіду і цинізму професійного писаки? Та чи дійсно навчилася? Чи не твоя лисяча мордочка інколи прослизає між рядками статей, які не мають нічого спільного з поезією? Чи не твої добрі очі дивляться не мене поглядами всіх героїв публікацій? Чи не твої теплі руки обережно, але наполегливо підводять пальці до потрібних букв на клавіатурі, коли мозок починає дрімати. І чи не твій так само як і колись твердий (і де в ньому може братися стільки сталі?) голос чітко і роздільно каже: «Оце перепиши, бо воно не варте ні тебе, ні мене». Ніщо не зникає без сліду і ніщо ніколи не починається спочатку. Не зникла й ти. Просто змінилася, виросла, змужніла і окріпла. І знаєш, я вдячний тобі і за це також.

… Я просто йду вулицею, вминаючи важкими чоботами холодний сірий сніг в напівпромерзлу вогку землю. Брудне болотяне тісто липкими хвилями перекочується між виступами підошви і розповзається в усі боки. Але зверху його накриває біла-біла і пухка-пухка ковдра світлого і чистого снігу. Накриває шар за шаром, ущільнюється під підошвами, стискається, стає грубішим, жорсткішим, але сильнішим, здатним протистояти коливанням погоди і витримувати грубе штовхання чужими підошвами.

Le roi est mort! Vive le roi!

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода