Відсьогодні запрацювала новорічна пошта, адже 4 грудня – Всесвітній день замовлення подарунків Дідові Морозу. Кореспонденти «Нової Доби» дізналися у черкащан, що вони бажали в дитинстві у листах до Діда Мороза та який подарунок їм запам’ятався найбільше.

Павло Гончаров, актор Черкаського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка, режисер міського будинку культури імені Івана Кулика, куратор Майстерні Актуальної Творчості (МАТ):
– У дошкільні роки, коли я свято вірив у Діді Мороза, в новорічний вечір батьки чомусь мене раніше, ніж зазвичай, відправляли у ліжко. Я відчайдушно боровся з дрімотою, адже вмирав від бажання хоча б одним оком поглянути на того, хто приносить омріяні подарунки. Незадовго після того, як батьки зачиняли двері до моєї дитячої кімнати, у вітальні починали відбуватися незвичайні речі: я чув стукіт біля дверей, тупіт ніг у супроводі чоловічого басу, який запитував, чи тут живе хлопчик Павлік і чи був він слухняним увесь рік та чи заслуговує на подарунки. Потім в діалог з чоловічим басом вступала моя мама, яка хвалила Павліка і обіцяла передати синові гостинці. Найбільше мені запам’ятався один подарунок. Вранці розплющивши очі, біля ліжка я побачив новенький блискучий велосипед, і на очі навернулися сльози… Думаєте я так розчулився від дорого подарунка? Ні, я розплакався від образи на Діда Мороза, адже що я буду робити взимку з велосипедом? До весни чекати аж кілька засніжених місяців, а я так хотів тоді барабан! Коли подорослішав, я зрозумів, що не треба сподіватися на Діда Мороза чи фею, які трохи не так втілюють твої мрії, і найкращі подарунки ти зможеш обирати лише сам.

Катерина Коваленко, заступниця начальника управління у справах сім’ї, молоді та спорту ЧОДА:
– Новорічні свята для мене завжди мали якийсь магічно-загадковий характер та якщо відверто і сьогодні мають. Чомусь, у ці дні віриться, що чудеса існують, а загадані бажання мають обов’язково здійснитися! Як кожна дитина я вірила в існування діда Мороза і звісно ж без листів до нього не обійшлося. Зазвичай замовляла солодощі, адже безмежно їх люблю. Дід Мороз, як новорічний казковий персонаж, у моєму дитинстві існував не довго – його успішно замінив Святий Миколай зі своїми солодкими подарунками і українськими казками про нього. Зараз мої листи виглядають як нотатки і короткі замітки про плани та цілі на наступний рік. Хоча, коли я подорослішала, віра у чудеса нікуди не зникла. Щиро зичу кожному залишатися в душі дитиною та вірити в дива, і обов’язково писати листи, навіть, якщо ви самі собі Дід Мороз чи Святий Миколай.

Сергій Воронов, директор Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради:
– Колись в дитинстві, в класі третьому, тривалий час мріяв про кеди. Банально, але так. В усіх були, а в мене старенькі, мабуть, ще батькові з горища. Тому колись на одній із листівок десь про це написав і це побачили мої батьки, та підготували подарунок. Пам’ятаю, ми з сестричкою розповідали вірші Діду Морозу, яким був мій тато. В той час моя сестричка хворіла, тож я просив Діда Мороза, щоб дав можливість мені і за неї розповісти вірша аби вона теж отримала свій подарунок. Невблаганний тато все ж погодився. Так у мене з’явилися кеди, а в сестри іграшки. Цього разу вже Святому Миколаю… та і бажання вже інші, хочеться миру та достатку нашій українській родині!

Валентин Чернявський, журналіст:
– Я не пам’ятаю чи писав листи Діду Морозу. Мабуть, писав, але головними подарунками завжди були цукерки. Пам’ятаю, що завжди розкладали з братами і сестрою свої скарби і обмінювались цукерочками. Зараз у Діда Мороза замовив би відпустку разом із сім’єю, бо вже тривалий час у відрядженні. Обійняти дружину і діточок – це найкращий подарунок!

Руслана Лоцман, заслужена артистка України:
– Я колись вірила в Мороза, як всі діти. Просила іграшки, книги, сукні для виступів. А тепер своїм дітям розповідаю, що в нашого народу є Морозенко – козак, який товаришує з Дідом Морозом і Миколайчиком. І замість Снігурки ми маємо снігову польову красуню – Мавку. У зв’язку з сьогоденням повертаємось до власних традицій і утверджуємо своїх героїв. Вивчаємо з дітьми українські колядки, де головним є господар і шанування родини.

Михайло Кисляков, президент черкаської обласної федерації бодібілдингу та фітнесу:
– Звичайно, що як і багато інших дітей я писав листи Діду Морозу. Найчастіше просив у нього іграшки та солодощі. Але через стільки років, на жаль, вже не пам’ятаю, що мені дарували. Проте дуже гарно пам’ятаю новорічну атмосферу, що панувала вдома. Як ми всі разом прикрашали оселю і ялинку, готували святковий стіл (особливо відомий всім вираз: «Не чіпай це на новий рік!»), як приходили на святкування родичі та друзі, а вранці я біг до зали, щоб знайти під ялинкою свій подарунок. Саме ця атмосфера і до сьогодні присутня в моїй родині із року в рік. Зараз в листі до Діда Мороза я б замовив здоров’я усім рідним та близьким, мирного неба над головою та втілення в життя всіх найзаповітніших мрій.

Анна Григорович, письменниця:
– Зараз я вже достеменно не пам’ятаю своїх дитячих відносин з Дідом Морозом, та можу припустити, що деякий час я вірила в його існування, як і більшість дітей у той час. Чи писала Діду листи – на жаль, також не пам’ятаю. Але добре пам’ятаю свої дитячі новорічні відчуття: це завжди було очікування якихось чудес, приправлене ароматами мандарин та шоколадних цукерок. Кожного року батьки виймали із засіків великі коробки з ялинковими прикрасами та встановлювали величезну ялинку – попід стелю. Ми прикрашали її усілякими скляними шарами та звірятками, потім зверху кидали багато яскравого «дощику». Ялинка надзвичайно чудово пахла, на всю оселю. Її обвивали гірлянди з ліхтариками, і найяскравіші мої дитячі спогади – це коли я засинала у своїй кімнаті, дивлячись крізь прочинені двері на нарядні гілки, сяючі різнобарвними ліхтариками, та відчувала казкове щастя. Звісно, з нетерпінням очікувала того моменту, коли знайду під ялинкою подаруночки – цукерки та мандарини. Зараз важко згадати, який подарунок мене вразив найбільш. Взагалі-то батьки часто дарували книги, інколи ляльок та м’які іграшки. Мені також подобалося отримувати не тільки щось практичне, а ще приємні штучки для маленької панянки – шкатулочки, сумочки, порцелянові статуетки, марки, прикраси. Якби зараз мені запропонували написати листа, я б адресувала його не Діду Морозу, а Святому Миколаю, і поділилася своїм щирим бажанням Божого благословення всім українцям, миру та щастя на нашій землі.

Володимир Чос, журналіст, краєзнавець:
– З раннього дитинства я багато читав і дивився пізнавальні телепередачі – такі як «Хочу все знати» та «Що? Де? Коли?». Тому завжди розумів, де казка, а де реальність. Новий рік любив за ялинку та запах мандаринів. Наш сусід одягався Дідом Морозом і ходив вітати знайомих у новорічну ніч. Якось до хвіртки прикріпили хлопавку, яка гучно вибухнула, коли він потягнув за клямку. Вже добре розігрітий Дід Мороз так і гепнувся у сніг, про що потім згадував до самого літа. В останні роки я отримую у подарунок дорогі коньяки та віскі. Сам для рідних і близьких намагаюся робити сюрпризи не тільки до новорічних свят.

Валентин Лазуренко, доктор історичних наук, професор, проректор з гуманітарно-виховних питань ЧДТУ:
– Листи не писав, але вірив, поки не подорослішав, що Дід Мороз існує. Як не дивно, але я просив побільше, щоб Дід Мороз приніс мандарин. Я виріс в селі, і мандарини бачив лише на Новий рік. Тому для мене це був найкращий подарунок і асоціація з прийдешнім роком, а також книги письменника Всеволода Нестайка і трьохтомник Остапа Вишні. Зараз, у дорослому віці, замовив би миру і спокою нашій країні і благополуччя і достатку кожній українській родині.

Сергій Корновенко, доктор історичних наук, професор, проректор з наукової, інноваційної та міжнародної діяльності Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького:
– У дитинстві як і всі діти я писав листи до Діда Мороза. Замовляв у цих листах завжди здоров’я рідним і близьким. Подарунок, який мені найбільше запам’ятався, – костюм ведмедика. Зараз я би замовив у Діда Мороза переможного миру, здоров’я і блага для української нації.