Ось вона – крихта письменницького щастя! Придбати смачнющий торт… від колеги-поета… за пільговою ціною… Крихта виявились немаленькою – дев’ятсот грамів! Але і не надміру великою – бо до кілограма не дотягла. Ну, мабуть, саме так і повинно бути! Щоб гостро відчути – у нашому житті таки є щось солодке. Але ж його (цього солодкого…) і має бути не надто багато.
Cергій Ткаченко, поет, колега-спілчанин, – людина, що не вміщується у звичні рамки уявлень про сучасного українського митця. Бо він у останні роки торгував і бісквітом, і тортами. Певна річ, усім нам час від часу хочеться чогось солодкого. Та й інтерес виникав, звичайно ж, а якими ж тортами торгує колега по перу. Отож одного разу я і звернувся до Сергія з проханням:
– Привези при нагоді торт… Але бажано, щоб це був… хіт… серед тих тортів, що ти продаєш!
Творчі, мистецькі події, пов’язані з літературою, у нашому місті відбуваються не так вже і рідко. І події цікаві і хвилюючі. Події, що їх і не хотілося б пропустити. Отож нагода і справді ж трапилась.
У черкаській обласній бібліотеці для юнацтва імені Василя Симоненка відбувалася якась творча акція і до читального залу активно сходилися люди. Саме там у цей день ми з колегою по перу і мали зустрітися. Отож Сергій Ткаченко, привітавшись і приязно усміхнувшись, і передав мені аккуратно запакований шматочок торта. І при цьому додав:
– А ти знаєш, яка назва у цього торта?! Не знаєш?! Ну, загалом назви дві… Одна – «Московські руїни», а інша «Руїни імперії»…
Дещо подивований назвою, я вже потім поцікавився думкою викладачів-філологів з власного універу. Думка їх була одностайна – назва «Руїни імперії», безперечно, краща… Бо люди ж не винні, що політики настільки агресивні у своїх діях.
Отож і абсолютно буденний факт – придбання торта… – послужив приводом для роздумів на дуже непросту тему. Тему, щодо якої стільки хвилювання і болю.
Поділився цими враженнями з Сергієм. А той, важко зітхнувши, щодо почутого висловився так:
– Ну, ти ж розумієш… я садокацапізмом не страждаю! Ну, назвали люди так торт… Спочатку на цю назву досить актимвно реагували… А тепер ніби звикли…
І якось більше коментувати і цілком зрозумілу, і до певної міри екзотичну назву торта не став.
Отож болючі події у Донбасі і в Криму по-різному виявляють себе. І у повідомленнях ЗМІ, і навіть у назвах тортів. А у тому, що поет раптом почав торгувати тортами, мабуть, нема чого несподіваного. Бо і у духовному хлібі… тобто у віршах, серцем вистражданих… і у Сергія Ткаченка, і у інших колег-спілчан за останні роки з’явилося таки немало гіркоти. Отож і треба усе це якось врівноважити.
Колись, на одному з письменницьких зібрань, канівський поет Микола Шамрай про одну з поетичних збірок, прочитаних ним, висловився так. Мовляв, не просто читаєш… а вкушаєш високу поезію! Про яку саме книгу йшла мова, вже й не згадаю. А сам вислів добре запам’ятався.
Ось так ми і живемо – вкушаємо… і високу поезію, і (ну, це буває не так часто…) смачнющі торти з екзотичними назвами. Та краще б їх не було. Ні, не тортів. А причин для подібних назв.
А торт і справді ж виявився смачним.
А завершу віршем. Доречним чи ні – це вже судіть самі.
Гіркота 29.10.18р.
Ще усміхнеться нам оця епоха –
Бува, що і… приховуючи біль.
О скільки і солодкого, й гіркого –
У злій непростоті буденних хвиль!
Це не в рядках шекспірівської драми…
Бо відчайдушно-щирий, мов дитя,
Поет, бува, торгує і тортами,
Коли у віршах… гіркота життя!
