Пригоди студентки в культурній столиці, або 50 на 50

Дар'я Роженкова, RSS,
Дата: 5-12-2018, 16:41

Чи бувало у вас, друзі, що бажання, яке витало в повітрі, тремтіло при легкому доторку, завивало від нетерплячки, зненацька матеріалізувалася, набувало певної форми, кольору, навіть смаку? З моєю мрією це сталося нещодавно. Спочатку вона нагадала мені спалах, а наприкінці залишила гіркий, але приємний кавовий присмак…

Мені подобається зустрічати ранки із сонцем. Є в цьому якась загадковість та радість.

Пригоди студентки в культурній столиці, або 50 на 50

… Промінь сонця ковзнув крізь сталеві навіси на вокзалі та змусив замружитися. Група людей вервечкою прослідувала далі вузькою платформою. Позаду почулося зітхання і «легка» хода залізного локомотива.

– Дашка, чого стоїш, зараз запізнимося, – поквапила подруга. А я оглянула незнайому місцевість та полопотіла за нею. І з того все почалося…

Побігати за тролейбусом, бо не знаєш, де зупинка? Легко. Задивитися вдаль і впасти? Звична ситуація. Хоча червоні плями на долонях і досі нагадують про неприємний випадок, але то пусте… Принаймні порівняно з відчуттям радості, полегшення від щирості людей, які вислуховували і вказували дорогу. Правда, нам з дівчатами це не зовсім допомогло…

Врешті поселилися, розпакували речі. Залишився час, щоб навести лад. Треба ж прийти на зустріч гарною! Почала сушити феном волосся. І хвилини не минуло, як ванною кімнатою почав ширитися запах горілого. Я з переляку вимкнула фен і спитала в сусідки-подруги, що то таке. Як виявилося, причина в мені. Точніше, у фені, з якого вже пішов дим… Вимкнула, поклала, де лежав… Іноді й гребінець рятує. Через півгодини вже готові стояли біля дверей. Найцікавіше попереду…

Пригоди студентки в культурній столиці, або 50 на 50

А ви знаєте, які яскраві та «позитивні» емоції переповнюють, коли ідеш в потенційне місце проведення тренінгу, а опиняєшся в іншому кутку міста й запізнюєшся на годину? Особливо, якщо виявляється, що тут навіть онлайн-мапа безсила, бо треба розуміти, як той механізм вибудовує маршрут. Зрештою, добралися. Далі – все за програмою організаторів. Здавалось, пригод для одного дня достатньо. Тому вирішили хоч вечір завершити приємно і посмакувати неординарними стравами. Зайшли в кафе з китайською їжею. Локшина приготовлена дуже смачно. Проте не довго нам довелося насолоджуватися. До нас за столик підсіли іноземці. Ми з Наташею переглянулася, але місця вільного не було, тому не протестували. Все було чудово, доки незнайомець взяв палички і почав їсти із тарілки подруги. Зізнаюсь, ніколи не потрапляла в такі ситуації, тому геть розгубилася. А хлопець без комплексів. Їсть. Напевно, смачно йому. Через те, що він не розмовляє українською, Наталка почала говорити англійською. Тоді він не полінувався та скуштував і мою страву. Сказати, що мене переповнювала злість? Напевно, ні. Скоріш, я була шокована і зовсім не могла усвідомити причин цих дій. Попросила, щоб подруга переклала англійською, що це не чоловічий вчинок. Незнайомець продовжував їсти і сказав, що це цілком нормально. Таке життя…

Другого дня здавалося, що яскравіших емоцій не варто й чекати. Знову запізнилися. Говорили про українське кіно. Лекторка так захоплено та цікаво розповідала, що захотілося взяти камеру і почати щось знімати. Навіть декілька задумів записала в нотатник. Правда, зараз у пам’яті пульсує лише одна думка: головне – це ідея. Варто думати про те, що може здивувати або викликати емоції, певні роздуми. Якщо це справді того вартує, то втілити буде набагато легше.

Пригоди студентки в культурній столиці, або 50 на 50

Натхненні вийшли з університету та пішли гуляти містом. Через мороз довелося періодично ховатися в кафе. Проте продовжували фотографували гарні будівлі, навіть коли руки заледеніли й перестали відчували пальці. Справді, Львів – то місто контрастів. Ніби зібраний із пазлів різних український міст та традицій інших країн. У деяких будівлях досі спочиває спогад давніх епох.

Повністю ж осягнути ту велич і красу вдалося, коли піднялися на Ратушу. Так, люди вміють створювати щось надто особливе, в якомусь розумінні інтимне чи тендітне, що залишає щось у твоєму серці. Відчуваєш, що ніби ти – маленька пилинка в тому іншому світі, але водночас повноцінна частинка.

Це ж відчуття лишалося й тоді, коли наприкінці подорожі ми потоваришували з місцевими жителями і за філіжанкою кави «зігрілися» розмовами та спогадами. Не залишало воно й по тому, коли втомлені, але щасливі попрямували вже знайомою дорогою додому, до Черкас…

P.S.: Мрійте, але обережно, бо збувається…

Пригоди студентки в культурній столиці, або 50 на 50

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода