«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 6-12-2018, 11:00

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Новорічна прелюдія


За радянських часів багато що змінилося, але розпочалися новації зі зміни календаря. Відповідним декретом Раднаркому «з метою встановлення майже зі всіма культурними народами обчислення часу» було запроваджено «новий стиль» – григоріанський календар, відмінний від старого на 13 днів, відтак після 31 січня 1918 року відразу настало 14 лютого. Тож виходить, що «новому» Новому року, який уперше відзначили 1 січня 1919-го, невдовзі виповниться 100 літ!
А «старому», прихід якого за нашою традицією теж відзначатимемо, буде аж 319, адже започатковано такий 1700-го реформою Петра І. І якби не вона, святкувати б нам 7527-й «від створення світу», та ще й 1-го вересня. Теоретично, звісно, оскільки відтоді однаково ми б вийшли на «нормальний» календар – хоч з царем і більшовиками, хоч без них. Але що прикметно: про «роль і місце» російського самодержця , який ощасливив нас зимовим новоріччям, ми знаємо ще зі школи, але тут, на колишніх землях Великого Литовського князівства, цей перехід стався ще 1362 року! Тобто задовго до відповідної реформи черкащани міряли час по-європейськи.

Тож на зорі «червоної ери» черкащани з подивом дізналися, що Різдва, а слідом і Нового року на Святого Василя, більше не існує. Їх, як пережиток «темних часів», ліквідувала Всеросійська надзвичайна комісія Фелікса Дзержинського. Та одне діло – видати закон, інше – домогтися його виконання. А коли закон, відверто кажучи, дурнуватий, то це взагалі неможливо. Тож скрутивши в рукавиці реформаторам дулю, прадіди продовжують святкувати все, як і колись.
Ціле десятиліття таке тривало. Лише 1928 року «Універпошта» надрукувала у «Правді» оголошення про розсилку ялинкових прикрас. Керівники установи отримали «на горіхи» за «способствование старому быту через рассылку всякой мишуры и разной дребедени для украшения елок», але чи не вперше більшовицькі начальники замислились – чи правильно вони вчинили, офіційно позбавивши людей свята? До всього – яке все одно відзначають, що ставить під сумнів авторитет нової влади. «Не можеш заборонити – очоль!»: цей принцип керівництва нові керманичі країни уперше випробували саме на новоріччі. Головне завдання полягало в тому, щоб перетворити Різдвяну ялинку на Новорічну, «радянську».

Остаточно це вдалося 1935-го. Секретар Київського обкому КП(б)У Павло Постишев переконав Сталіна в тому, що досить вже отієї невизначеності, коли люди святкують кому, коли та що заманеться. Ялинка має бути одна. Не на Старий новий рік, і тим більше не на Різдво, але має бути. Мовляв – уся країна за святковими столами, людям – радість, партії – слава, відповідальним товаришам – пошана. І Сталін погодився.
Вже наступного дня Павло Постишев надрукував у «Правді» статтю «Давайте организуем к новому году детям хорошую елку!». Ну звісно ж дітям: ще один ефективний інструмент для досягнення мети. Першу ялинку встановили у Харківському палаці піонерів, і в той же час Берія «шив справу» вчителям Свердловська. Ті, відгукнувшись на ініціативу партії, прикрасили ялинки як могли. Нових іграшок як таких не було, тож в діло пішло все підходяще і свічки в тому числі. Одна з ялинок загорілася, вчителів звинуватили у шкідництві, знайшли серед них «шпигунів», які хотіли «спалити школи»...

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

У 1945 році Київ прикрасила перша громадська ялинка. Її встановили біля філармонії. Невдовзі до вуличних святкувань долучилися Москва, Ленінград, столиці союзних республік. Але населенню провінції, замордованої відбудовою і голодом 1947-го, все ще не святкувалося. Слова «наказано веселитися» набули буквального змісту згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, яким 1 січня оголосили «святом з неробочим днем».
1953 рік. «В дружный круг у елки станем, и споем со всей страной: славься наш великий Сталин, славься Сталин наш родной!». Востаннє на сцені Діда Мороза і Снігуроньку розділяє портрет Сталіна. Яким би це не видавалося дивним, але після смерті вождя офіційні новорічні урочистості стали нудними, як партійні збори. Ще доволі довго такими й залишалися: з пафосною риторикою й соціально-класовими атрибутами. Зате саме тоді народні святкування поширилися на райцентри, з поміж яких Черкаси зі своїми 50 тисячами жителів вважалися містечком чималим.
Наші перші ялинки встановлювалися зовсім не там, де зазвичай тепер, адже ні Театральної площі, ні Соборної, тоді ще й у проекті не було. Головною вважалася ялинка у сквері, на місці якого на початку 1960-х збудували обласне управління Держбанку. Але були й інші – біля Палацу піонерів (тепер то РАЦС), інколи – кінотеатру «Родіна» (пізніше «Салют»), у Соснівці при санаторіях. Тоді ж у вітальну моду увійшли тематичні поштові листівки. Утім, ні Діда Мороза, ні Снігуроньки, на них ще не зображували. Зазвичай новорічна тематика вичерпувалася текстівкою «С Новым годом!», а траплялося – що й без такої. Просто цифрами вказувався прийдешній рік, тож вітати такою поштівкою з наступним вже не доводилося.

У 1960-ті їх тематика змінилася. У хрущовські часи популярними стали «космічні» сюжети, зображення келихів із шампанським, яке, нарешті, стало майже загальнодоступним і про що Сталіну напару з харчопроміським наркомом Мікояном мріялося ще до війни. Інакшими стали й ялинкові прикраси – у моду увійшли супутники, ракети, скляні овочі «на чолі» зі знаменитою кукурудзою. Якогось року навіть виготовили експерементальну партію качанів, які б мали замінити на верхівці зірку, але вказівка згори зупинила «творчий пошук»: радянський символ як такий визнали пріоритетнішим окремого господарського напряму.
Шампанське – шампанським, хоча й за прийнятною післяреформеною ціною 3.47, але столи тоді не вгиналися. показовий приклад – пам’ятний старшому поколінню «хрущовський пиріг». Рецепт простий: із білого батона, який вже сам по собі був дефіцитом, видалялася більша частина м’якушки, а порожнина заповнювалася усім підходящим в якості начинки. Запечений у печі чи духовці, такий кулінарний витвір для багатьох був справжнім делікатесом.

Початок брежнєвських часів ознаменувався новим місцем прописки головної черкаської ялинки: з 1967 року її встановлюють на Театральній площі і з того часу традиція порушувалася лише двічі. «Фішки» наступного десятиліття – стрічка Ельдара Рязанова «Іронія долі», яку вперше переглянули 1 січня 1976 року та звісно ж, салат «Олів’є». Головні його складові – горошок, варену ковбасу і майонез – ще треба було «дістати», а нові цукерки «Пташине молоко» взагалі вказували на причетність їх власника до когорти великого начальства. Ну мінімум на те, що він має «лапу» у торгівлі.
Останні «застійно-застільні» минули за інерцією та не надто весело: надто вже часто генсеки помирали. Горбачова в контексті свята взагалі б можна не згадувати, якби одного разу у грудні 1986-го він не втнув небачене, привітавши з телевізора з Новим роком американців. Нас же навзаєм здоровив Рональд Рейган. З продуктами ставало сутужно, тож в гості можна було йти з пляшкою чого завгодно відповідного, паличкою сервелату чи коробкою цукерок. А вже 1987-й народ зустрічав вже нічогісінько не розуміючи. Продукти ще якось діставалися, а ось з горілкою була біда. Її продавали лише після 14-ї години і за зовсім інші гроші: 3.62 стали історією, відтепер – червінець.

31 грудня 1991 року замість Горбачова, який склав свої повноваження, країну привітав Михайло Задорнов (не той, інший, хоча цей насмішив ще більше). Але в хронометраж не вклався, через що трансляцію бою курантів довелося затримати на цілу хвилину. Вже через рік СРСР не було, а українців зі святом вітав Леонід Кравчук. З початком «нової ери» чиїсь столи стали вкрай бідними, чиїсь – навпаки. Спирт «Роял», «ніжки Буша», перші «Снікерс» та «Марс», які на учасників сімейного банкету ділили мало не по лінійці, поява крабових паличок та перших від дореволюційних часів ананасів, правильно почистити які ще треба було вміти...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода