Справи церковні, справи державні...

Володимир Даник, RSS,
Дата: 12-12-2018, 13:21

Держава і церква, українці і релігія... Питання непросте. І це питання у великій мірі ускладнене обставинами політичними. Марксизм-ленінізм ставився до релігії вельми критично. І цей критицизм доходив до розстрілів і до менш жорстких, але ж репресій. Під час нелегких випробувань, що випали на їх долю, церковні діячі виявили неабияку стійкість і мужність. І це переконувало: віра у Бога – це не пустий звук. Це основа духовної міці.

Однак у багатьох з українців, особливо у тих, що немало літ прожили при «совку», ставлення до релігії, можна сказати, подвійне. З одного боку повага до релігійних свят, що традиційно святкувалися у народі на протязі літ і віків. З іншого боку у людей, що немало літ прожили при «совку», надмірної релігійності загалом не спостерігається. Таке було виховання, такими були прожиті тоді роки.
У той же час, як мислячі люди, переважна більшість українців розуміє: українська церква має бути поза впливами з-за кордону, а тим більше з боку недружнього і підступного сусіда. І попри відсутність демонстративної релігійності, якою відзначаються керівні верстви на екранах телевізії, українці мають щодо питань релігійних своє бачення, що і виявляє себе у тих чи інших висловлюваннях. Так, скажімо, відомий радіожурналіст, що веде одну з популярних програм, з немалою дозою соковитого гумору одного разу сказав:
– Я атеїст... київського патріархату!

І, мабуть, багато хто з українців могли б погодитись з подібним твердженням. Бо в України проблеми непрості, такі, що їх по-справжньому починають розв’язувати на двадцять сьогому році незалежності, хоч ніби треба було це вирішувати значно раніше. Це стосується і питань релігії. Бо релігія – це річ, тісно пов’язана з ідеологією, з питаннями, які ж думки і судження вирують у суспільстві. Які саме у суспільстві поширені настрої.

Бо навіть ставши незалежною, як держава, Україна відразу ж відчула свою залежність у питаннях не тільки економічних. І чим менше таких питань, і чим більше такі питання вирішуватимуться в Україні, а не за її межами, тим краще для України. Коли воїнів, що загинули в АТО, деякі з священників відповідного патріархату відмовлялися відспівувати, то виникало відчуття – щось у нас діється не так. Скажімо, у Росії щодо вояків, які виконували свій військовий обов’язок на власній території, таких інцидентів ніби не виникало.
Так, церква відділена від держави. Але ж вона – не відділена від суспільства! Ото ж і позиція церкви повинна бути співзвучною думкам і настроям у суспільстві. А отже має бути патріотичною. Адже це усе ж церква на території України, а не на території, що належить нашому недружньому сусіду. Є немало прикладів з нашої історії, коли церква була у центрі подій, пов’язаних з відстоюванням інтересів України і українців.

Згадуються дві поїздки у Канів. Кожна з них була пов’язана з іменем поета Олексія Cофієнка. Спочатку було прощання з митцем. А через певний час і поетичні читання, йому присвячені. На жодній з цих подій не було людей з влади. І це при тому, що Софієнко був єдиним поетом-спілчанином у цьому славному місті. А шляхетна позиція церкви, на відміну байдужого ставлення влади, запам’яталась. Обидва рази панахиду проводили священники київського патріархату, учасники АТО. І кожен з них підкреслив, що мова йде про талановиту людину, поета, який писав про Україну.

Отож зміни в Україні таки відбуваються. Відбуваються дуже важко і дуже поступово. Зміни у справах державних і зміни у справах церковних. Зміни абсолютно логічні. Але логіка втілення цих украй необхідних змін, бува, розтягується на роки і роки.
Та як би усе ж не було, ці зміни сприяють зміцненню української держави і більш квітучому майбутньому всіх українців.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода