Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. Це, мабуть, єдина подія, яку протягом століть щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх континентах.

Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай збігалося з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня – початку землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Зима втекла – отже, настав новий рік. Точно сказати, як святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але, найімовірніше, його пов’язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи «Новим Літом». Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід – тризну – на честь померлих родичів.
Березневе святкування Нового року підтверджують і назви місяців, які до сьогодні збереглися в романських та деяких слов’янських мовах. Деякі місяці успадкували свої латинські назви з порядку свого слідування: наприклад, «September» (вересень) у перекладі означає сьомий, «October» (жовтень, від лат. octo) – восьмий, «November» (листопад, від лат. novem) – дев’ятий, «Decеmber» (грудень, від лат. decem) – десятий. Російська мова також відображає десятимісячний річний цикл, запозичивши латинські назви місяців. Такі назви збереглися тому, що у Стародавньому Римі рік мав 304 дні і поділявся лише на десять місяців, першим з яких був березень. Згодом імператор Нума Помпілій додав ще два місяці – «Ianuarius» (січень) на честь бога світла Януса та «Februarius» (лютий) на честь бога сонця Феба, а Юлій Цезар ввів новий календар (нині він називається юліанським), за яким датою зустрічі Нового року стає перший день січня – місяця, названого на честь дволикого Януса, одна частина обличчя якого була ніби звернена назад до минулого року, інша – вперед до нового.

1 березня в Київській Русі
З приходом християнства на руські землі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно стає днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті створення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи» (тепер це 14 березня). Згідно з народною традицією, це перший день весни, перший день нового року. В цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і тричі свище. Свиснувши, він знову ховається у свою нірку, лягає на другий бік і спатиме аж до Благовіщення. В цей день повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, – повчала колись мати свого маленького сина, – то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» – це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».
Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликанням достатку на рік. «Під Явдоху» городники сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Господарі вгадують урожай, садівники зрізують сухе верховіття овочевих дерев, щоб дерева краще родили і щоб на них нечисть не заводилась.

1 вересня у XVІ столітті
Відколи руська церква прийняла греко-візантійський церковний обряд, початком церковного та громадянського року стали вважати 1 вересня. Візантійська православна церква згідно з рішенням Нікейського собору офіційним днем святкування Нового року проголошувала 1 вересня. Таке рішення пов’язане з тим, що в цей час Ісус Христос після хрещення та спокус дияволом в пустелі почав проповідувати Царство Господнє, засвідчивши цим виконання всіх пророцтв Старого Заповіту та початок Нового. Дата ж вибрана через те, що перша проповідь Ісуса відбулась під час юдейського свята жнив, яке відзначають із 1 до 8 вересня.
З того часу 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника — «Семена», який символізував прихід нового року. Цього дня ще в козацькій Україні на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Також у цей день ткачі встановлювали свої верстати й починали ткати килими; бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. «Семена» знаменує собою також початок копання картоплі.

1 січня після 1700 року
Традицію святкування Нового року 1 січня впровадив цар Петро І у 1700 році, запозичивши її в Нідерландів та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення продовжували вести за юліанським календарем, і так – аж до 1918 року на всій території Російської імперії. Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.
Лише у 1918 році на землях України впроваджують григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що всі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкувати за юліанським календарем.
Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом’яне опудало, що символізувало зв’язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризну справляють досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов’язаний у нас із Великодніми святами.