Свят-вечірня смакота

Сергій і Ольга Зінченки, RSS,
Дата: 6-01-2019, 19:01

Зима. Сніг іскриться. Мороз кусається. Сонечко усміхається. Вечір наближається. Та не простий вечір – Свят вечір – вечір, коли ти будеш носить вечерю.

У кремову хустку мама кладе пиріжки, якісь солодощі, зав’язує у вузлик (від цього тобі здається, що будеш жебракувать) і вирушаєш. Заспокоює тільки те, що перед цим тебе запрошують… і дуже запрошують. Допомагає у цій справі тато . Протоптує дорогу, та й не так страшно, бо вирушаєш, коли майже стемніло. Спочатку мандруємо до хрещеного, що живе на початку вулиці. Його хата зустрічає, залитими світлом, вікнами. Заходиш і з порогу «Добрий вечір, будьте здорові з Святим вечером прислали (над цим словом працюєш зазадалегіть, щоб не попасти в халепу) батько і мати вам вечерю». І починаєш називать «Вам хрещений, Вам хрещено, Вам бабо Текле» Трохи запинаєшся, бо не знаєш як сказать їхній дочці Тані чи Вам чи тобі. Все. З чистої хати хрещений виносить і врочисто вручає тобі 10 рублів, з яких єхидно усміхається товариш Ленін. Хрещена міняє пиріжки, кладе свої та ще гостинці, дякує. Баба Текля хвалить тебе, їх дочка Таня, майже дівка, цмокає у щічку. І навіть гітара з великим бантом, що висить на стіні, усміхається тобі, дорогому вечірнику. За цей час тато встигає перехилить чарочку з кумом, хоч це категорично забороняється мамою. Далі тітка Наталка, тьотя Паша, хоч насправді вона татові тітка, а тобі баба, та так її не називаєш. А ще кажуть Паша Катламівська – це по-вуличному через чоловіка Івана Катламу, такого неговіркого, буркітливого. О тут отримуєш шерстяну хустку або відріз на плаття і багато слів подяки від надзвичайно гостинної тітки – баби.

Потім Барани: тітка Ніна та дядько Микола. Чому Барани? А Бог його знає. Робиш висновок, що мабуть через те, що дядько Микола, коли вип’є ганяє свою жінку і дітей, як сидорову козу. Далі тьотя Ліда, яка працює у лавці, тут і цукерки модніші, тітка Марійка, яка здавалась аж занадто розумною порівняно з іншими. Наступні баба Саня і дід Юхим (тут тато тебе кида, бо це уже близькі сусіди). Про них трохи більше. Вона – худенька, струнка жінка у хустинці «доміком», Він – зігнутий, як сам казав у три погибелі, із вусами як у Ісуса та бородою як у Ирода. Від них віє теплом, затишком, добром. І тобі стає соромно за ті поліна дров, які ти, бігаючи від себе до бабусі через їх двір, крадькома закидаєш у бур’ян. Минаєш хату своєї бабусі і несеш вечерю тьоті Дусі і дяді Володі. На порозі червонієш, бо старший син, якого ти у 6-7 років проводжаєш до армії і навіть чіпляєш хустинку, підсміюючись називає тебе нєвєстою.

А на кінець заходиш до бабусі. З порога кажеш «Прівєт!» і це нарочито, щоб вона сказала, що нічого не дасть поки не звернешся так, як треба. І ти звертаєшся. Вона дає знову 10 рублів з уже суворим товаришем Леніним. На додачу хустку і двоє здоровенних, як голівка немовляти, яблук, які дістає з ящика з-під посилки, яку отримала від брата Трохима з цілини. По тому бере з собою дохід і разом йдете додому, де чекає святкова вечеря.

Після неї починається процес розбирання твого доходу. Цим займається , старша на 10 років, сестра. Цукерки сортуються: кращі на пізніше, «Киць-киць» – квадратик до квадратика, а на кінець «Сніжок» (цукерки, як для тебе, бридкенькі). Але те, що витворяє з ними сестра, привертає твою увагу. Спритно розламує навпіл, сірничком спіралькою намотує повидло, що знаходиться всередині цукерки і відправляє до рота. Ти не витримуєш, проробляєш таку ж процедуру і відчуваєш , що смачно. І смакота ця особлива, надзвичайна свят-вечірня.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода