Запах хвої і мандаринів, атмосфера затишку, тепла і любові. Від Різдва до Різдва свято живе в милих серцю дрібничках. І саме час готуватися до свого різдвяного дива. До Різдва готувалися заздалегідь – ще від дня Спиридона (25 грудня). Мили і прибирали в оселі, закладали за образи нові або випрані рушники, застеляли чисті ряднини, упорядковували в господі.

Історія свята
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичницьких культів. У стародавніх релігіях славили народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри тощо. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, «повороту до весни».
У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегли в церковній традиції чимало доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема − сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Отже, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного хліборобського року отримав новий християнський зміст – як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.
Відповідно була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки й обрядовості, але, по суті, не змінений звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно із православним ученням за свої добрі вчинки мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само, як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі з родинного кола. Головну увагу зазвичай зосереджено на Святому Вечорові, а на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідини родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами.
Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня − хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква − 25 грудня за новим стилем.
У X столітті християнство було запроваджене на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невіддільною частиною нашої культури.

Традиції святкування
Напередодні Різдва вставали дуже рано – щоб протягом року ніколи нічого не проспати, і до вечора не дозволяли собі прилягти – щоб не хворіти. А щоб бути здоровими і багатими, вранці вмивалися водою, в яку напередодні клали срібну монетку. Уранці господиня розкладала в печі вогонь дровами, які відкладали по одному поліну щоденно, починаючи від дня Спиридона. Не слід було цього дня щось позичати, бо «весь рік жебратиме». Також варто повернути своє, «щоб на рік не бракувало». Готували святкові страви обов’язково у нових макітрах і глечиках (до Різдва купували новий посуд, щоб багатим був рік).
За традицією на Святвечір на столі має бути дванадцять страв – на честь дванадцяти апостолів. Усі страви мають бути пісними: без м’яса, молока, яєць і тільки на олії. Різноманітність і багатство наїдків цього дня сприяє добробуту родини наступного року. Кутя – це зерно, а значить, символ вічного відродження, риба – стародавній символ Христа, узвар символізує живу воду, яка очищає душу і тіло, вареники – символ достатку. Також символом достатку вважають страви з квасолі й гороху. Поки господиня поралась у хаті, господар обходив господарство. Вважали, що цього дня у жодному разі не можна кричати на худобу чи бити її. Вірили, що на Святвечір худоба розмовляє з Богом, тому до неї не заходили після заходу сонця. Увечері до хати урочисто заносили «дідуха» – необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце – під образами. Це не лише символ достатку, це уособлення пам’яті про предків. Переступаючи поріг дому, господар звертався до присутніх: «Віншую Вас з цим Святим вечором, щоб ви у щасті та здоров’ї провели ці свята і наступних діждали від нині за рік, доки нам Пан Біг визначив вік». Слідом за «дідухом» вносили до хати в’язку соломи. Господар розкидав її по хаті, а діти «мекали», «бекали», «квоктали», пританцьовуючи по ній, щоб добре велася худоба у прийдешньому році.
Господиня готувала стіл до вечері: під святковий обрус стелила сіно, клала по кутках часник (щоб дружньою та здоровою була родина). Лиш тоді ставила на стіл святковий хліб. На столі на Святвечір неодмінно горіла воскова свічка, її вставляли у хліб. Гасити свічку на Святвечір не годилося, вона – символ життя, тому мала догоріти до кінця. На Святвечір сідали до родинної трапези з появою першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо – народження Божого дитяти. Святкові страви починали куштувати з куті. Першу ложку підкидали догори: якщо багато зерен прилипне до стелі – роїтимуться бджоли. Їли ложками, щоб у домі був мир та злагода. Під час святої вечері зберігали урочистий спокій: не галасували, розмовляли поважно і не голосно, не човгали під столом ногами. Не бажано вставати із-за столу під час трапези. На святу вечерю всі члени родини мали бути вдома. «Боже сохрани десь заночувати в цю ніч, бо цілий рік будеш блукати по світу». Адже Свята вечеря – це спільна вечеря всього роду, символ домашнього вогнища.
Після вечері господиня мала зібрати всі ложки, зв’язати їх докупи, щоб рід тримався разом на наступний рік. На столі залишали кутю та чисті ложки – для душ померлих предків. По вечері діти відносили обрядову їжу своїм хрещеним батькам. А ті, своєю чергою, передавали страви зі свого столу як символ споріднення сімей, взаємної приязні й щедрості. Дітей, які приносили вечерю, обдаровували гостинцями. Після вечері настає час колядок. Завдяки цьому Різдво й набуває тієї неповторної казковості. Діти й дорослі колядували окремо. Якщо діти починали обходити хати з колядою вже від Святвечора, то старші колядники – тільки з наступного дня. Колядувати ходили лише чоловіки, що пояснюється дохристиянським походженням традиції: свято зимового сонцестояння мало виразно чоловічий характер.
У ніч перед Різдвом спати не можна. Хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне. У Різдвяне надвечір’я передбачали погоду і майбутній урожай. Ясне небо із зірками віщувало багаті жнива. Заметіль у переддень Різдва принесе ранню весну.
Різдво – найбільше і найглибше таїнство Христової віри. Вдосвіта всі збиралися на утреню до церкви. Дзвони лунали селом – люди з’їжджалися з далеких кутків, з хуторів. У церкві в той ранок співав чоловічий хор. Три дні відзначають люди Різдво Христове – колядками, вертепами, добрими жартами, гостинами.

Різдвяна легенда
Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, має п\’ять днів передсвяткування та шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія − народження Ісуса Христа у Віфлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу − 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня − це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.
Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Віфлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з\’явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.
На небі засяяла Віфлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан − Божу волю, смирна − долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти віфлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.
Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа − найбільш шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

Ворожіння в різдвяну ніч для незаміжніх дівчат
Попри те, що незаміжнім дівчатам забороняли гадати в різдвяну ніч, саме заради цього молоді дівчата тікали до подруг і разом проводили обряди. Прикмети в цю пору для незаміжніх дівчат веселі і цікаві, і багато в чому схожі на розваги. Ось деякі з них.
Щоб дізнатися, чи вийде дівчина заміж цього року, їй потрібно з’їсти яблуко, а потім порахувати яблучні кісточки. Якщо кількість кісточок парна, вона незабаром піде під вінець; непарна – цього року ще буде вільною.
В різдвяну ніч дівчині слід вийти на вулицю і прогулятися там, де багато людей. Перше чоловіче ім’я, яке вона почує від когось з перехожих – це ім’я її майбутнього чоловіка.
Якщо у святкову ніч на незаміжню дівчину впаде якась річ зі столу (полиці, стіни), значить, незабаром вона вийде заміж і переїде з батьківського дому в дім чоловіка.
Сон у ніч на Різдво є віщим, тому дівчина може спробувати його запам’ятати і витлумачити.
Час від 00:00 до 03:00 різдвяної ночі вважається чарівним, адже, за повір’ям, саме в ці години ангели спускаються на землю, щоб почути молитви і передати їх Богу. Тому незаміжнім дівчатам, які мріють про любов і сімейне щастя, у цей час треба вийти на вулицю і, піднявши очі до нічного неба, вимовити щиру молитву-прохання. Якщо молитва справді йтиме від чистого серця, вищі сили дарують бажане.

Народні прикмети на Святвечір і Різдво
Оскільки Святки − особливий час, люди вважали, що з того, яка погода в ці свята, можна передбачити погоду і врожай наступного року. Народні прикмети на православний Святвечір і Різдво, що стосуються погоди і сільського господарства:
Часто сніжить або на небі щоночі виблискують зірки – до хорошого врожаю.
Тепле Різдво – холодна весна.
Сніг на Святвечір – до ранньої весни.
Сильний мороз на Різдво – до теплого літа.
Іній на деревах у свято – до багатого врожаю зернових.
Снігопад – до вдалого в усьому року.

ЩЕДРИК, ЩЕДРИК, ЩЕДРІВОЧКА
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, −
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва».
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.

НОВА РАДІСТЬ СТАЛА
Нова радість стала, яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна світу засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік, пеленами убого повився.
Пастушки з ягнятком перед тим Дитятком
На колінця припадають, царя-Бога прославляють.
Славим тебе, царю, небесний владарю,
Даруй літа щасливії цього дому господарю.
Цього дому господарю і його родині
Даруй долю, верни волю нашій неньці Україні!