Не стало Каті Пилипівни, так дружньо-офіційно я до неї зазвичай звертався. Ми не бачилися близько року. Тоді вона трохи скаржилася на здоров’я, але так, як вміла це робити – через самоіронію та з усмішкою. І зразу ж перейшла до справи, бо я готував матеріал про витоки «Росі», перший ефір, проведений Леонідом Рябіщуком 14 лютого 1990 року, про самого Леоніда Анатолійовича, її першого шефа, якому Катерина Таран назавжди залишилася вдячною. Вона вміла бути вдячною… Передала для роботи власні нотатки. Роздруківка так і називалася: «Шеф», зараз вона переді мною «з рукою» Каті Пилипівни.
У січні 2016-го невеличкою публікацією я привітав її з ювілеєм. На мить «теледіва» (знову самоіронія) розчулилася, а вже наступної почалися дотепи з нагоди, аж на межі фолу. Було у неї щось фаїнораневське. Тепер, перечитуючи те вітання, думаю – все, немає більше Веселки над калюжами… І таки не віриться насправді, а не тому, що так кажуть.

«Катя Пилипівна хоч і клепана на язик, та при цьому дуже людяна й доброзичлива. Отак вона колись і мене гартувала в професії, розпікаючи та підтримуючи у двох сусідніх реченнях. Мала право. Колишня випускниця журфаку Київського держуніверситету, тобто – справжній дипломований журналіст, – у професії з 1978 року, з 1991-го – головний редактор ОДТРК «Рось». Переможець стількох Всеукраїнських конкурсів, не кажучи вже про менш рейтингові, що з їх переліку можна увесь телеолімп вивчити. Ірина Геращенко, Оксана Соколова, Віталій Ковач – їм теж є за що дякувати Катерині Таран.
Якось Катерина Пилипівна видала книжечку. Називалася «Веселки над калюжами», і там стонадцять «ефіризмів», почутих від колег або й власних. То як афоризм, тільки з ефіру чи зйомок. Зазвичай у роботі спонтанні жарти та обмовки забуваються швидко, от вона й записувала. Ось кілька позакадрових історій.
«Приїздить група програми «Відоме-невідоме» в глибинку. До оператора Сашка Підгаєвського боязко підходить бабуся та запитує, чи він, бува, не циган (а щось таке у зовнішності є). «Ні, бабуню, я – індіанець!», – жартує телевізійник. Жінка із властивою простотою й щирістю каже ласкаво: «От і молодець, що в Україну переїхав!» «Як живеш?», – запитує журналіст відповідального за випуск новин. Той сумно: «Аморально, тому що все на моїх плечах!» «Я – будівельник». – «О, то ви будуєте світле майбутнє?» – «Та ні, ми його ремонтуємо» «Як пройшов семінар по СНІДу?» – «Нормально, презервативи видали»…
От і все. Вибачай, Катю Пилипівно, що несерйозно, як би личило моменту офіційно. Але ти б точно обрала цей варіант…