Матусине плаття

Сніжана Калюжна, RSS,
Дата: 11-01-2019, 15:39

Сонячні промінці плуталися в гілках старої корявої груші, проникали крізь зачинену фіранку у хату, ковзаючи кімнатою, плуталися у віях. Я щосили натягувала ковдру й відверталася в інший бік, силкувалася додивитись ранковий сон. Як же солодко спиться, коли тобі 15! Десь у глибині квартири з кимось шепотіла мама. Уривки фраз, що я почула крізь сон, змусили мене остаточно прокинутися. Це та жінка, котра замовляла у мами розкішну червону сукню! І в пам'яті зринуло, мов чарівний сон, чудове вечірнє плаття. Воно було простого фасону: А-силуету, як зараз кажуть, а на спинці – розріз-крапелька застібався на скляний ґудзик неймовірної краси. У 90-ті такі були рідкістю, треба було «по блату» діставати. Та й шити мама взялася тоді не від хорошого життя: Союз «розвалився», тато, котрий усе життя працював в аеропорту, практично втрачав роботу – літаки як засіб пересування стали розкішшю, тим паче у нашому провінційному містечку. А мама, хоч за освітою була офтальмологом, марно шукала роботу: більш як десять років «декрету» – і тебе ніде не беруть... От і стало у пригоді мамине хобі - шиття…
Це її дідуньо навчив. Спочатку просив онучку допомагати шити рукавиці (дідуньо сам-один на все село такі справні рукавиці й кожухи шив!), тоді, вже після школи, наполіг, аби мама закінчила швейне училище в Жашкові. Знав дідусь: стане дівчині у нагоді таке вміння! Поки в мами була робота, шила лише для себе. А як з'явилася довгоочікувана дитина – шила й одяг, і капелюшки, і навіть панчішки. «Дівчинка має бути гарною!» – всміхалася вона. Тато літав, отримував достойну зарплатню, тому можна було «засидітися» в декретній відпустці.

Матусине плаття
«Дякую вам, Галино Іванівно, за плаття. Все, як ви мені й казали: зустріла його на вечірці новорічній. Влітку весілля буде. Запрошую вас. А плаття бережу – воно мені тепер як згадка про нашу зустріч», –почулося в передпокої. Клацнув замок у дверях. Я підвелася з ліжка. Пішла до мами. Вона стояла біля вікна в кухні й дивилася вслід жінці з червоним платтям. У руках мама тримала коробку «Стріли». Почула мене, озирнулася: «Ось, нам до чаю буде. Твої улюблені!» Ми заварили шипшиновий чай, і мама мені розповіла: шила це святкове червоне плаття й наче відчувала, що воно має змінити власниці життя. «Якщо тобі легко шити, значить, замовниця – хороша людина, – вчила мама. – І тканина лягає як треба, і робота ладиться. А буває, як не крути викрійки – шиття «не йде»… То, значить, справа не в тобі». Ці мамині мудрощі супроводжують мене протягом життя і часом стають потрібним уроком.
Мама шила «для душі» і «з душею» – замовниці радили її роботу одна одній, приводили дітей, сусідів… Було у нашому з мамою житті ще кілька таких «доленосних» замовлень на вечірні сукні, коли приходили дівчата по новий одяг, а отримували «нову долю».

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода