Так, життя стає… ну, я б сказав… сконденсованішим… інтенсивнішим! І мить, що була колись, активно поєднується з бурхливою течією теперішніх буднів. І навіть поетичні рядочки, створені, здавалося б, давно, ніби зелені росточки крізь незворушний камінь, пробиваються до сонця.
І справді ж – прискорений динамізм теперішніх днів… ну, дуже важко не помічати! Ми терзаємося сумнівами – і там проблеми, і тут проблеми. Та ще й проблеми – такі задавнені… такі болючі… Але ж там, де проблема – там і її вирішення! Ну, коли… добре пошукати.
Раніше (у часи до інтернету…) напиши вірш чи, скажімо, у прозі якісь роздуми на актуальну тему і треба написане ще десь надрукувати. І навіть якщо те, що ти написав, буде цікавим редакції, але ж коли його ще надрукують. А нині… досить щось написати – і вже твоє творіння на одному з сайтів! І його зуміють прочитати ті, кому це може бути цікавим.
Отже, наше життя стає… динамічнішим! З якої точки зору ти на це, наше нелегке життя, не поглянь.
Ось вам, наприклад, така невеличка деталь. Переглядаю матеріали відомого футбольного сайту, а там повідомлення… Нашому першому Президенту Леоніду Макаровичу Кравчуку – 85! Чому про це – на футбольному сайті?! Бо наш перший Президент дуже любить футбол. І він доклав немало зусиль для того, щоб наш, український футбол був і видовищнішим, і кращим.
І мені у цей момент пригадалося… У 1999 році у Черкасах вийшла у світ моя лірична збірка з промовистою назвою «В мого міста козацьке ім’я». І там серед інших був і такий вірш.

КРАВЧУК

Чи думав ще як замом був чи завом,
Що до таких дожити зможе див:
З номенклатурних смалених вождів –
У президенти вільної держави!

Ох, і круті доріженьки у слави!
Там стільки покотилося голів…
Бо як лукавих не минуть шляхів,
Коли вже випав час такий лукавий?..

Але повинен був хтось нас вести
Крізь муку, крізь сум\’яття і тривогу
І у майбутнє прокладать мости.
Найлегше – то когось судити строго.

Він йшов. Він вів. І він довести зміг.
Він першим був. А першим важче всіх.

Була у той час у мене і думка передати книгу, де вміщений цей вірш, Леоніду Макаровичу. Але я тоді не зважився це зробити. Нині ж завдяки інтернету можливості для спілкування і оприлюднення творів стали значно ширшими. Отож у автора цих рядків і були і нагода, і можливість приєднатися до вітань, адресованих нашому першому Президенту, привівши при цьому і вірш, який перед вами. А оскільки сайт, на якому це можна було зробити, є сайтом болільників київського «Динамо», то це ще раз підтверджує той факт, що наші можливості ростуть, що наше життя стає динамічнішим… Так би мовити, динамізується з усіх сил!
А про що це говорить?! Ну, хоча б про те, що в українців уже стає менше підстав кудись вирушати… Щоб реалізувати себе – десь і колись! Бо у них… оцих вищезгаданих українців… з’являються, ну, хоч якісь можливості реалізувати себе – тут і тепер.
Це ніби непомітно сьогодні, але буде – ще помітнішим завтра!