Років 7 тому, консультувала хлопця.
Гарний парубок 19 років.
Стильно вдягнений, середнього зросту, розумний, але…
Халепа в одному – відсутність друзів і кола спілкування серед однолітків. Відсутність бажання вчитися. Відсутність жити…
Ще однією проблемою глобальних масштабів виявилося самокопання і шалена самокритика. Він не розумів своєї цінності й унікальності!
19 – ть років – це межа дорослого життя і підлітковості. Це той період, коли вже самостійний на 80-90%, але ще потребуєш підтримки батьків, любові батьківської та маминої ласки.
19 – ть – це вік, коли амбіції і бажання рухатися вперед з надсилою мають переважати!
Покоряти вершини! Заявляти про себе світові! Відкривати у собі нові таланти! ЛЮБИТИ! Вчитися створювати дружні союзи…
Але…
– Скажи, мама цікавиться твоїм життям?
– Ні!
– А раніше? Коли тобі було 15? 12?
– Ні, вона постійно зайнята була своїм життям, сварилася з батьком, а коли він поїхав на заробітки, взагалі стала нервова і постійно чіпляється до всього…
Чи міг вирости з такого хлопчика-підлітка впевнений юнак?
Навряд чи, хоча за умови, коли б поруч був тренер-наставник зі спорту чи якогось творчого гуртка – так.
– Якщо у відсотках оцінювати похвалу і критику. Скільки ти отримував і отримуєш зараз від мами приємних слів?
– 70% критики і 30% похвали.
Питання до вас, любі читачі: «Як часто ви хвалите своїх рідних і як часто критикуєте?»
Мені 40
Я росла в родині, де так само було більше критики! Де процес виховання зводився до якоїсь нежиттєвої ідеальної картинки. І в результаті – купа комплексів, звичка критикувати себе, інших, власних дітей, і всіх, хто робить помилки, всіх, хто є НЕІДЕАЛЬНИМ!!!
Але хто ж його бачив той ідеал?
А?
Червона паста – смертельний вирок! Зауваження в щоденнику – ПОЗОР!
А коли ж помилятися? У скільки?
Я вчилася помилятися так, щоб про це ніхто не знав.Як і більшість дітей тоді…
І здобувала купу проблем!
Я прекрасно отримала у придане синдром відмінниці, на який страждає більшість жінок.
І не важливо, отримали ви золоту медаль чи ні.
Просто у вас розвинене надвисоке почуття відповідальності, сорому і почуття провини.
І тоді в дитинстві, коли вам потрібно було доводити батькам, що ви найкраща дитина і вони мають вами гордитися, ви не отримували тих похвальних слів… ви отримували ігнор, або ж фразу «можна й краще… а от у Свєти чи у Колі… Страшне порівняння…
Таке було життя… люди не вміли інакше! Не було джерел для того, аби навчитися розуміти себе, свої почуття, бажання, розуміти своїх дітей…
Але зараз – ресурсу більше ніж достатньо.
І якщо серед вас, читачів, є ті, хто й досі страждає від самокопання, хто не може підняти крила, бо вам колись сказали фразу «Народжений повзати, літати не може», хто знає, що критикувати дітей – ЗАБОРОНЕНО, але продовжує робити це і далі, бо не знає, а як можна виховувати по-іншому,
То
ласкаво прошу на майстер-клас «Емоційні звички – система маніпуляції» 27.01.19. 17:00 Розгрібати власні емоційні завали, які призводять до погіршення самопочуття – приємно! Знаю по собі!
Запитаєте, що ж сталося з тим хлопцем?
Не відаю!
Зачасту, коли мами підлітків записують їх на консультацію до психолога, самі навіть не здогадуються на перших порах, що проблема не в їхніх дітях. Проблема – в них самих!
Тому любі жінки! Найкращі і наймудріші!
Якщо вас щось занадто дратує у ваших рідних, це проблема не тих людей, а ВАША!
Бажаю всім бути в розумінні з собою та світом!
Далі буде…
#психічне_здоровя #емоційні_звички #емоційний_інтелект #щаслива_родина
