Томос, що проголосив автокефалію Православної Церкви України і який підписав Вселенський Патріарх Варфоломій, 6 січня вручили Предстоятелю ПЦУ Митрополиту Епіфанію. Уже 7 січня його представили українській громадськості. І ще Томос не був опублікований, як уже почали звучати різні його тлумачення. Сам Томос є не просто документом, який ознаменував акт автокефалії – це важливий документ, який регулює життя ПЦУ.
Із початку весни 2018 року Українська православна церква (УПЦ) почала процес отримання незалежності і Томосу від Вселенського патріархату. 15 грудня в Києві створили Українську помісну православну церкву та обрали предстоятеля. Ним став митрополит Переяславський та Білоцерківський Епіфаній. Церква називається Православною церквою в Україні.
Томос – це документ, який видає Константинопольська православна церква (її керівний центр територіально розміщений у Стамбулі). Так традиційно склалося, що вона сьогодні є першою серед рівних і, відповідно до рішень вселенських соборів, за цією церквою закріплена функція своєрідного арбітра у міжправославних відносинах. Томос підтверджує право певної православної церкви мати повну автокефалію (тобто самоуправління).
Автокефалія – це незалежний стан церкви. За канонами таких станів є кілька: екзархат (частина іншої церкви, наприклад Український екзархат Російської православної церкви); автономна церква, але вона все ж пов’язана з іншою, більшою церквою; і статус автокефалії – це незалежна церква. Статус цієї незалежності якраз прописаний у Томосі. Документ, що його видають на початку створення церкви, означає надання церкві певного статусу: автономії та автокефалії. Томос регулює різні моменти, що стосуються незалежного стану церкви. Наприклад, її назву, ім’я предстоятеля, деталі про те, хто управляє нею тощо.
Чому Українська церква не отримала автокефалію раніше?
Автокефалію дають православним вірянам окремих народів. Йдеться про те, що один народ, який здобув політичну незалежність, може претендувати на автокефалію православної церкви. У кожній із них має бути чоловічий і жіночий монастирі, щонайменше три єпископи, якісь мінімальні атрибути церкви. Православна церква в Україні за всі роки не мала канонічного статусу автокефалії, і те, що зараз відбувається, можна порівняти з ухваленням акта про незалежність.
Як Україна йшла до отримання церквою автокефалії?
На це запитання є дві відповіді: церковна і світська. З церковного погляду, ініціатором отримання автокефалії Української церкви від Вселенського патріарха була УПЦ КП, яка від початку 90-х кілька разів зверталася з відповідними проханнями до Константинополя. Однак є й політична відповідь на це запитання. У 1992 році, коли вперше почалися розмови про утворення незалежної Української церкви в незалежній державі, великим прихильником цієї ідеї (якщо не ініціатором) був тодішній президент Леонід Кравчук. За його президентства це питання вирішити не вдалося. Леонід Кучма також виступав за створення єдиної православної церкви України. З новою силою ця тема актуалізувалася за президента Віктора Ющенка, який так само намагався допомогти УПЦ КП отримати визнання й автокефалію. Але й ця спроба була невдалою. Нинішня церковна ініціатива Петра Порошенка є, фактично, третьою спробою отримати Томос у новітній історії України.
Повний текст Томосу
Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх
«Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних» (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.
Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська, – то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України», – не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви, – який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України. Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.
До того ж цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем «Святіша Церква України», як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави.
І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає «Усiх Єпископів Православних», а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України. Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що «якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості», до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами
IV Халкідонського Вселенського Собору.
Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами непорушними. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу. Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві.
Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися «зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.
Таким чином, Православна Церква України; через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.
Отож на всiх цих умовах наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.
Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення.
Кому належатимуть головні церкви?
Поки залишається статус-кво (зберегти статус-кво означає залишити все так, як є – ред.) щодо будівель храмів. Зміни залежатимуть від рішень релігійних громад, які їх утримують. Сьогодні ніхто не буде силою відбирати церкви і комусь передавати. Створення єдиної помісної церкви не означає, що завтра всі мають бути в ній. Це відбуватиметься поступово, згідно з рішеннями громад та оформленням документів. Громада – це ті люди, які ходять до церкви. В Україні спекулюють на цьому питанні, нібито громада – це та десятка, яка заснувала парафію (згідно із законодавством треба десять осіб, щоб заснувати релігійну громаду – ред.). Насправді це не так, тому що після її створення засновники вже перестають відігравати головну роль. Керівництво громадою переходить до визначених статутом органів. Тож десять людей не можуть вирішити долю всієї релігійної громади і те, хто буде користуватися храмом.
Проте для прикладу не всі церкви Києва є у володінні громад. Більшість – це пам’ятки архітектури, які держава передала в користування певній громаді. Коли вона надає в оренду пам’ятку архітектури, то укладає договір на певний строк, можливо, з умовами. Держава не може зі своєї волі забрати й передати будівлю храму іншій громаді.
Андріївську церкву передали в користування Константинопольського патріархату відповідно до рішення Верховної Ради України. До цього храм був у користуванні в Української автокефальної православної церкви. Проте термін договору з нею закінчився. Храм почали ремонтувати, тому новий договір не укладали. Позаяк церква перебуває у складі заповідника («Софія Київська» – ред.), держава може передати її в оренду без погодження з громадою.
————-
Чи може Константинополь забрати Томос?
Може змінити його текст. Як пояснюють богослови, це може статися в разі, якщо українські єпископи на Синоді ПЦУ переглянуть положення схваленого у Києві Статуту Православної церкви України, які, на думку Константинополя, мусять залишатися незмінними, ті, про які ідеться у тексті Томосу. Справа в тому, що Томос і проект Статуту нової церкви були підтримані Константинополем «у пакеті», саме на такий прив’язці двох документів наполягає Вселенський патріархат.
