Перший тренінг циклу зустрічей, який має назву «Жінка при надії», відбувся 25 січня в студії Elementарного музикування. Про це повідомляє кореспондент «Нової Доби».
На семінарі учасники мали змогу дізнатися про традиції українців, яких дотримувалися предки до шлюбу. Також розглянули крізь призму пісень реалії побуту тогочасних родин, ставлення до матерів та з’ясували роль колискових пісень.
За словами авторки проекту Анни Куриленко, перед весіллям молодим необхідно було пройти обряд «комори». Це особливий звичай першої шлюбної ночі, який перевіряв дівчину на цноту. Коли рідні нареченого впевнювалися в правдивості слів молодої, то урочисто несли сорочку з підтвердженням, наче знамено, вулицями та оголошували про це жителям села. Були випадки, коли дівчина виявлялася нечесна, тоді батько нареченого мав підтримати і виправдати невістку, але це залежало від людини. Потім проводили традиційне весілля.
Одним із функціональних завдань сімей є продовження роду. Більшість тогочасних українських родин були багатодітними. Враховувалася практична роль дітей, оскільки вони мали допомагати батькам.
– Раніше, щоб дізнатися жінка при надії чи ні, існувало чимало народних методів. Наприклад, молодиці терли вії. Якщо вони ставали гарячими, то родину чекало поповнення. Зазвичай майбутній мамі допомагали поратися по господарству. У більшості випадків, старші діти могли перейняти тимчасово якісь обов’язки, а чоловік залишав щось краще поїсти. Це був своєрідний вияв турботи. Проте під час періоду виношування дитини жінка все одно постійно працювала.
Після народження немовляти, жінка мала продовжувати роботу, тому на жнива брала колиску з собою. В українських піснях, етнографічних дослідженнях зафіксовано випадки, коли мами через важку працю забували немовлят: «Побігла я додому, вісім корів подоїла, а дев’яту пропустила. Ой лишенько, дитя в полі. А я молода бігом біжу».
Під час заходу лекторка також звернула увагу на те, що важливо, аби діти чули колискові. Потрібно не просто вмикати аудіозапис, а наспівувати, незалежно від вокальних здібностей. Дитина тонко відчуває голос рідних.
– Колискові – це своєрідна «мамотерапія», бо ще з давніх часів пісня слугувала чудовим способом для того, щоб зняти емоційну напругу. Мама співала, щоб виговоритися, бо була зморена роботою. Іноді співали старші діти, які доглядали немовлят. Колискові мали різноманітні тексти, – зазначила Анна Куриленко.
Учасниця семінару Анна Больбрук поділилася враженнями: «Я натхненна та задоволена. Для мене тема заходу актуальна, бо я мама і теж співаю колискові. На жаль, у мене не було можливості випитати у своїх рідних про давні традиції та обряди, тому дуже цікаво почути це від людини, яка досить довго вивчає це питання».
– Я вірю, що в проекті, який розпочала Анна, є така інформація, яку більшість відчуває, але не може усвідомити. Думаю, отриманні знання допоможуть краще проходити період вагітності та пологи. В історії є велика глибина. Раніше, у давнину, бабусі передавали корисну для жінок інформацію матерям, а вони дочкам, але під час Радянського союзу зв’язок обірвався. Забулися відомості про український побут, про те, як потрібно правильно ставитися до вагітності. Добре, що є люди, які намагаються передати цю важливу інформацію іншим, – зазначила Тетяна Волочай, проектний менеджер студії Elementарного музикування.
Проект «Голос мого роду» складається з п’яти зустрічей: «Жінка при надії», «Пологи (роль чоловіка)», «Дитя від народження до виводин», «Дитина у першому році життя», «Любов – основне джерело виховання». Окрім знайомства та спілкування, учасниці матимуть змогу на наступних семінарах вивчити колискову, щоб зрозуміти наскільки важливим є голос матері для немовляти.
Захід відбувся за підтримки студії Elementарного музикування, а також спільно з проектом «Р.І.Д.». Автором проекту є артистка Черкаського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, поетеса, учасниця фольклорних експедицій Анна Куриленко.
