Минуло 80-річчя колишнього головного архітектора Черкас Валерія Холковського, який очолював цей професійний цех упродовж 1966–1990 років. На жаль, у серпні 2017-го заслужений архітектор України, Почесний член Української академії архітектури Валерій Холковський відійшов у вічність, тож нині – лише спомини про нього і подяка за спадщину…
Із Валерієм Михайловичем ми познайомилися восени 2009 року, та за доволі «непарадних» обставин: принциповий і авторитетний зодчий із колосальним досвідом через пресу розносив вщент проект забудови площі, знаної сьогодні як комплекс «Хрещатик-Сіті». Очевидно – мав підстави, ну та діло минуле…
Народився Валерій Холковський у Козятині на Вінничині. У дитинстві навіть піщаних фортець не будував – в його краях не було відповідних «матеріалів». Зате гарно малював, згодом креслив, мав гарну просторову уяву. Однокласники не ображалися на дружні шаржі, виконані Валерієм – точні, але доброзичливі.
По закінченні школи доля прямо повела юнака шляхом професійного сходження: відразу вступив до Київського інженерно-будівельного інституту. Древнє місто надихало. Втілена у архітектурних пам’ятках давнина, класичні та модернові будівлі двох попередніх століть – все це надавало можливість точного пізнання цікавої і відповідальної архітектурної справи. Вже тоді прийшло усвідомлення того, що містобудівничий залишає слід у віках.
У 1962 році молодий архітектор за розподілом приїхав до Черкас. Донедавна – райцентр Київської області, наше місто все ще зберігало відповідні риси. Мало що свідчило тут про його обласний статус. Буяння зелені на центральних вулицях, мальовничі дніпрові схили, чарівна Соснівка, а тут же – напівзруйновані міщанські «обителі», хрестоматійні миргородські калюжі, недолугі обшарпані комуналки 1930-х, повз які намагалися навіть гостей міста не возити. З усієї архітектурної спадщини – зо півтора десятки ошатних цегляних будинків царських часів. «Черкаси – місто контрастів»: або старорежимне красиве, або новорежимне страшне, але нічого сучасного.
На професійній ниві Валерій Холковський дебютував як архітектор «Облпроекту», де керівником групи працював протягом 1962 – 1966 років. Однією з його перших вагомих творчих розробок став проект благоустрою Театральної площі із пам’ятником Тарасові Шевченку. І майже одночасно – авторська розробка ансамблевого завершення забудови головної громадсько-адміністративної території поруч. Цей задум вдалося втілити згодом, вже коли Валерій Михайлович обіймав посаду головного архітектора міста.
Який він, «портфель керівника», Холковський повною мірою відчув першого ж дня по призначенню на посаду головного архітектора Черкас у жовтні 1966 року. Його зразу викликав перший секретар обкому Іван Лутак та зажадав негайного тлумачення всього, що той «збирається робити з Черкасами». Півтори години, не готуючись спеціально, доповідав Валерій Холковський.
Лутак курив і слухав, майже не перебиваючи. А потім з притаманною йому прямотою підсумував: «Мені не потрібні царські нужники. Взагалі – жодні. Негайно під будьдозер “шанхай” на розі Урицького – Карла Маркса (Хрещатик – Остафія Дашковича), та й загалом все старе, що псує центр».
Щось Валерій Михайлович таки відстояв, та наступні кілька десятиліть мучився тим, що не зберіг перше приміщення краєзнавчого музею на Гоголя, гастроному “Київський” та ще кілька історичних, як для Черкас, будівель на Хрещатику
Згодом розпочалося будівництво нового житлового масиву «Південно-Західний». У затвердженому усіма найвищими інстанціями проекті не передбачалося ніяких великих підприємств у цьому районі. Але Іван Кіндратович розсудив інакше. В результаті головному архітектору вперше довелося порушити містобудівельне законодавство, а саме – приступити до втілення не затвердженого зміненого проекту планування, в якому вже були «Ротор», «Імпульс», «Приладобудівний завод» та філіал «Фотоприладу». Зміни у генплані затвердили у терміновому порядку «заднім числом» за якийсь тиждень.
Добре це чи зле, але тисячі мешканців ПЗР та «Митниці» навіть не підозрюють, що живуть в унікальних для України «швидкобудах»: того вимагала демографічна ситуація. За три п’ятирічки, до 1990 року, увели в експлуатацію два мільйони квадратних метрів житлової площі, це 30 тисяч квартир на 100 тисяч осіб. Будівництво велося надрекордними темпами – це нині «свічку» можна поставити за півроку, а тодішні будівельні технології такого ще не дозволяли.
Залишився нереалізованим єдиний творчий задум Валерія Михайловича. Як компенсацію за отой лутаківський «шанхай», мріяв він створити у Черкасах куточок старовини на Хрещатику між вулицями Кірова (Святотроїцькою) і Котовського (Грушевського). Відновити старі будинки та дворики, а схили Дніпра перетворити в суцільну рекреаційну зону…
У 1990 – 2000 роках Валерій Холковський працював на посаді головного архітектора Черкаської області, очолював управління містобудування і архітектури облдержадміністрації. За цей час він брав участь у розробці п’яти проектів генеральних планів державних заповідників Черкащини, реалізації програми розвитку Чигиринського Національного заповідника, упорядкування і ландшафтних реконструкцій пам’ятки садово-паркового мистецтва «Софіївка». Долучився архітектор й до програм об’єктів, пов’язаних із дитинством Тараса Шевченка. У Стеблеві ж бачив невеликий заповідник – музей просто неба, пов’язаний із легендарною родиною Кайдашів та Іваном Нечуй-Левицьким.
«Архітектура є дзеркалом матеріальної і духовної сфери суспільного буття, його моделлю й історичною пам’яттю, розповідаючи про час, події та людей монументальною мовою будівельного мистецтва»: ці слова належать Валерію Холковському, талановитому архітектору і, на жаль, заручникові «загальних тенденцій».
