«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 1-02-2019, 09:13

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Імена
Інженер Шухов і його вежа

Завтра мине 80 років з дня трагічної загибелі видатного російського інженера Володимира Шухова: творця знаменитої водонапірної башти у Черкасах на території Водоканалу. Власне, за добільшовицьких часів ці ажурні сталеві споруди височіли у мало не 200 містах, але тепер їх залишилося усього п’ять.
А ще Володимир Григорович – конструктор гіперболоїдної радіовежі на московській Шаболовці (згодом вона стала всесоюзним телецентром) та... натхненник письменника Олексія Толстого, який запозичив у Шухова слово «гіперболоїд», змінив концепцію, ну а що було далі – усім відомо.
Тож наприкінці січня 1939 року вже далеко немолодий інженер-науковець експерементував із реактивами у своїй квартирі-лабораторії і спочатку непомітив займання, а за мить зарадити пожежі стало пізно. Він помер від опіків на шостий день, 2 лютого...

Колись – на околиці Черкас, а нині вже й неподілік його центру, постала дивна споруда: ажурна сталева вежа заввишки з десятиповерхівку з велетенським баком нагорі. І хоча вона предмет гордості, насамперед, колективу КП «Черкасиводоканал», усім містянам не зайве знати: таких, збудованих у першій чверті минулого століття, на пострадянському просторі залишилося лише кілька. Офіційно споруда називається «Гіперболоїдна водонапірна башта конструкції інженера Шухова».
Ще в 1874 році черкаські градоначальники зробили першу спробу прокласти у місті водогін, але у київському генерал-губернаторстві взялися до її розгляду лише 1911-го. У Черкасах утворили спеціальну водопровідну комісію, членом якої, окрім місцевих інженерів, став і архітектор зі світовим ім’ям Владислав Городецький. Експертний висновок комісії був таким: джерелом водопостачання тут мають стати підземні (артезіанські) води, адже Дніпро та інші відкриті водойми хоч і поруч, проте споживання населенням води із них періодично спричинює жахливі епідемії, остання з яких, холерна, мала місце в 1910 році.
Роботи з облаштування водопроводу тривали упродовж 1913 – 1914 років. За цей час були збудовані два резервуари чистої води, станція знезалізнення, пробурені артезіанські свердловини, прокладено понад 15 кілометрів труб. Але головним елементом мережі стала водонапірна башта: «плетена» сталева споруда, що звужується догори, з баком на висоті 35 метрів. Ця велетенська ємність вміщувала 20 тисяч відер води, тобто за сучасною системою об’ємів мала 245 кубометрів (для порівняння – у басейні на Центральному стадіоні 800 кубометрів). Те, що була обрана саме така модель башти, дозволило заощадити міській скарбниці величезні кошти. Якщо старі, кам’яні «водонапірки» обходились більш як у 100 тисяч рублів, то шухівські сталеві у 25 – 27 тисяч. Був, звісно, ризик: камінь – матеріал перевірений, а гіперболоїди Шухова справа нова, часом не випробувана. Та, як відомо, хто не ризикує, той не п’є... води.
Три десятиліття вежа напувала місто, аж допоки в грудні 1943 року, відступаючи, окупанти не спробували її знищити. Підірвати не вдалося, вибухова хвиля вільно виходила за межі конструкції. Тоді «шухівку» звалили у механічний спосіб. Однак башта не розсипалася, а лише деформувалася в місцях удару. Так вона й пролежала до 1949-го, коли роботу міського водогону відновили й шухівка знову почала виконувати свою функцію. Діючою вона залишалася до 1975 року.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода