«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 6-02-2019, 09:35

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Черкаси підземні


Десь на початку 1980-х років, точніше не пригадаю, в кінці вулиці Крилова там, де вона впиралася у посадку перед залізничною колією, почалося дивне будівництво. Посеред дороги щось копали й копали, а на поверхні нічого не зводили. Згодом у отвір спускали величезні бетонні конструкції, щось там варили і, зрештою, підземний ангар накрили плитами. А потім на перетині цієї вулиці з провулком Воровського ми з друзями біля якогось душника вслухалися у моторошне гуркотіння під землею.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Здавалося, що там не інакше, як метро. Через шпарину в бетонному кільці, виведеному на поверхню, кидали камінці і рахували секунди до падіння, що супроводжувалося відлунням, як у трубі. Повторювали дослід, кидаючи їх вже з мосту на тротуар вже у Ювілейному парку: час польоту був майже однаковим, з мосту навіть трохи меншим.
Ну і як після цього спокійно спати, коли знаєш «воєнну тайну»? Не спалося десь із півроку. І якось, мабуть навесні, адже вагони ми слухали, складаючи портфелі на пожовклу траву біля старої шовковиці і мордувалися у здогадках таки довгенько, а стало вже знову тепло, збулася наша велика мрія: люк біля посадки кудись зник. В хлопчачому розумінні це було майже рівноцінним запрошенню.
Витримали паузу днів зо два. Дорослим до дірки не було ніякого діла. А нам було.
І озброївшись двома ліхтариками на трьох, полізли. Видалося штукою нескладною, бо на стінах будівельники закріпили спеціальні залізні скоби-сходинки, а з поверхні унизу виднілася платформа, то й не дуже лячно. Є платформа...


«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Матінко рідна! Від прірви ми відділені лише перилами, а і праворуч, і попереду - суцільний морок. Така собі величезна кімната без дна завбільшки як наш шкільний спортзал, далі ліхтарі не тягнуть. Вовка раптом «гейкнув» на всю свою чималу горлянку, щоб не так страшно було, і луна покотилася кудись у нутрощі. І землі, і наші власні. Придурок.
Кілька кроків уперед – і під ногами спуск на наступну платформу. На неї веде пряма вертикальна драбина. Ще лишень друга, а серце вже в горлі калатає. Ліземо...
Тут все, як і вище: секція закінчується третім спуском, але світла з люка вже не видко, він під кутом і метрів за двадцять або й більше позаду. І запах тут вже трохи інший. Земним не чути, тільки земляним, а ще бетоном і металом тхне. Ще нічого страшного, ще не так глибоко і пейзаж як на звичайній будові, а вже... страшно. Не пам’ятаю, щоб ми домовлялися йти до самого низу. Головне – побачили, переконалися: під землею є якщо не ціле місто, то одна його вулиця.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

З роками ця історія забулася, адже місць, куди ми пхалися підлітками, було чимало і підземка не видавалася чимось примітнішою інших «шухерних» об’єктів. А потім подорослішали, тобто за визначенням ніби як порозумнішали. Потроху скінчилися наші суто чоловічі шкільні пригоди...
Та якось підшивка періодики знову нагадала оту прогулянку мінусовими черкаськими поверхами.

Надвечір 3 квітня 2003 року на вулиці Мисливській, що спускається до Дніпра ліворуч від Будинку природи, одинокий перехожий раптом почув з-під каналізаційної бетонної брили дитячий голос, що благав про допомогу. І вже невдовзі на місці події були всі, кому належить: надзвичайники, пожежні, лікарі. Утім, бетонні плити стояли наглухо, а люка не було. Довелося викликати ще й спецтехніку, аби їх акуратно підняти. Зрештою, бранця підземелля звільнили, ним виявився 14-річний Віталій, учень восьмої школи. З попереднім діагнозом «переохолодження першого ступеня» його відвезли у лікарню.
З’ясувалося, що ще в першій половині дня хлопчина гуляв неподалік тоді ще Першотравневого парку. Там його перестріли якісь старшокласники і захотіли «потрусити на мєлочь». Малий дав дьору і то чи випадково, чи зумисне, напевне таки друге, бо був цілий, опинився у відкритому каналізаційному шурфі. Вилізти назад не зміг, тому пішов уперед шукати іншого виходу. Так і рухався кілька годин у цілковитій темряв похилим бетонним тунелем у напрямку Дніпра. Коли дістався наступного водозбірного колодязя, зрозумів, що далі ходу немеє і почав кликати на допомогу: вертати назад вже була несила.
Цю сумну історію з відносно щасливим фіналом переповіла «Молодь Черкащини» від 10 квітня 2003 року і саме відтоді я й почав накопичувати й систематизувати інформацію про підземні Черкаси. Бо місто наше на відміну від Канева, Умані, Чигирина, Сміли і навіть Жашкова, де підземні ходи мають вікову історію, хоч і не таке цікаве в цьому плані, та теж періодично буквально «видає нагора» сенсації зі свого прихованого від людського ока нутра. Ну «сенсації», можливо, трохи й з натяжкою. То, вгледівши бетонні ребра гідроізоляції старого фонтану за драмтеатром ідентифікують їх як «залишки фортеці». Або, опинившись у закинутому бомбосховищі ЗТА, розкажуть про систему ходів, які буцім-то з’єднували усі без винятку великі підприємства міста. Чи ще краще – про «партійний бункер» біля облдержадміністації, якраз під площею. І все-то наш брат - журналіст, професійний любитель сенсацій.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


То невже немає нічого такого, цікавезного й моторошного? Це дивлячись що мати на увазі. Якщо молитовні печери ченців, як у Каневі, або підземні галереї гайдамацьких часів, як в Умані, то немає. В 1960-х під час тотальної забудови міста обов’язково б щось «нарили». Але коли говорити про комунікаційні системи радянських часів, цікаві, насамперед, екстремалам-дигерам, то цього добра стільки завгодно.
До речі, може не усім відомо, що то за диваки, то я двома словами і винятково суб’єктивно, адже, нажаль, справжніх у Черкасах так і не зустрів. Це такі самі ненормальні, як і ми в 13 років, але дорослі. І йдуть вони до кінця. І не тільки йдуть, але й лізуть, повзуть та навіть просочуються в усі отвори, труби й шпарини, прокладені й прокопані людьми під землею. Дигерство - це щось схоже на індивідуально-командний вид спорту з підкорення дренажних систем, каналізаційних колекторів, занедбаних військових об’єктів, тунелів метро. У його представників є не лише «форма», тобто захисні костюми, каски з ліхтарями і загалом все підходяще для таких мандрівок, але й спілкуються вони власною дигерською мовою, що переважно схожа на російську. Ось деякі слова з неї та їхні значення.
Бомбарь – бомбосховище, Вша – вентиляційна шахта, кондом – протигаз, герма, гермуха – герметичні двері, горкал – каналізаційний колектор, хабар (це слово у дигерів усього пострадянського простору чомусь українське, мабуть хабарі наші найкращі) – то «сувеніри», які можна винести з об’єкту, найчастіше - протигази, лабораторний посуд, карти, сумки, датчики та таке інше, заброс – проникнення на об’єкт, пруха – протирадіаційне укриття, ракоход або раколаз – вузьке місце тунелю, шкуродер – дуже вузький отвір...
Тож з фантазією і гумором у дигерів усе гаразд. Але щоб більш-менш збагнути усі принади їхнього захоплення, варто зацитувати уривок з інтерв’ю авторитетного київського «крота» Алека (між іншим – у ті часи інтерна в психіатричній клініці), надрукованому у жовтневому номері журналу «ШО» за 2007 рік (друкується мовою оригіналу):
«Самые противные и зловещие обитатели подземелий – гигантские сверчки. Ты направляешь луч фонаря на стену и видишь целые полчища этих насекомых. Тысячи сверчков, которые шевелят усами, ползают и прыгают. Во множестве водятся мокрицы, слизни, пауки, крысы попадаются... Под землей у новичков могут начаться галлюцинации. Подземные водопадики, звуки падающих капель, отдаленный гул – все это превращается в поток звуков, как, например, звон цепей, топанье ног, плач младенца, ржание лошадей... У нас уже, к сожалению, «минус два». Был заброс в «Клов» - это ливневый коллектор, куда попадает вся вода из водостоков, но парни не прочухали прогноз погоды. А это надо делать обязательно. Начался ливень, погнало охренительную волну, в таких случаях за пять минут вода достигает двухметровой высоты и заполняет все пространство коллектора до потолка. Она насколько мощная, что сносит все живое на своем пути. Одного выловили в устье реки Лыбидь, другого нашли чуть дальше по Днепру... В Украине попасть можно куда угодно - в любое метро, в любую шахту, в любую разобранные места концентрации ракетных войск. Немножко смекалки - и ты внутри. К примеру, я был на киевском водогоне. Это место называется подземным озером: огромный резервуар размером с футбольное поле, который подает воду всему Киеву. Вокруг него много вентиляционных шахт, в которые легко попасть. Спускаешься в такую шахту и видишь подземный океан воды. Черт, и ты отлично понимаешь, что какой-нибудь утырок может запросто туда нагадить, крыс набросать, а то и воду отравить и устроить теракт на весь Киев...»
Далі, власне дещо про черкаську підземку. Головний її рукав, посередині якого й опинився Віталій, є частиною недобудованої ливневої системи. Діаметр труби такий самий як і в «Клові», тобто навіть малолітражка могла б проїхати. ЇЇ прокладали метробудівці у першій половині 1980-х одночасно з будівництвом нового обкому партії , теперішньої податкової адміністрації. Саме цей факт дав підстави для «народної версії» про спорудження евакуаційної магістралі для начальства на випадок ядерної війни.
«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Тягнеться ця «кишка» від залізничного вокзалу у центр, де повертає ліворуч, у бік адміністративних приміщень: обставина й справді дивна. У трубі, загальна протяжність якої більше чотирьох кілометрів, є чотири великі кімнати. Свого часу вони були будівельними майданчиками, через які вивозився грунт під час прокладання підземки. У середині кімнат – драбини до трьох метрів і площадки: в комплексі щось схоже на сходовий марш у під’їздах. У різних кімнатах глибина залягання труби від чотирьох до семи поверхів під рівнем поверхні грунту. Вони накриті залізобетонними плитами з двома люками. Перше підземне приміщення знаходиться в районі вокзалу: там легко упізнається його періодична заселеність безхатьками і тими, хто вважає себе дигерами. Багато мотлоху, пляшок і лайна.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Друга кімната – та сама, у парку. У ній слідів перебування людей найбільше. Вочевидь, тут самостверджуються і підлітки, адже стіни розписані примітивним графіті, а це «мистецтво» порівняно нове. Хоча прольоти й небезпечні, металоконструкції давно сипляться від іржі.
Треті «апартаменти» біля ЗАГСу, і як для них годиться, тут найвищі стелі. Але все проіржавіло так, що сходинки сантиметрової товщини легко викришуються пальцями.
А четверте приміщення – справжній льох, фінішна точка для нашого героя, глибиною в межах п’яти метрів. Без драбини, накрите кількома бетонними плитами без люків. По ходу з будь-якої іншої кімнати – пастка. Підлога не зацементована, скрізь валяються дошки й балки, порослі грибами.
Ділянка від вокзалу до парку суха, навіть пилу чимало, тож нічого слизького й гидотного там не водиться. Далі, і дуже різко, труба стає вологою, а ближче до другої кімнати на дні з’являється чорна рідота, схожа на мазут. Окрім чотирьох бункерів, на усьому підземному шляху зустрічаються такі собі кімнатки-ніші 2х2х2 метри. У їхніх стелях – отвори з трубами для вентиляції або зливу води з ливників верхнього рівня. Кілька цих закапелків укомплектовані стрімкими металевими драбинами, скористатися якими давно неможливо: щаблі виламуються, а кріплення таке, що конструкції киваються, як маятники. Якщо зірвешся, то летітимеш кілька поверхів як в ліфтовій шахті.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Між «апартаментами» й «льохом», тобто третьою й четвертою точками, дно труби вкрите цупкою від часу мулякою. Схоже, колись тут довго стояла вода. Грунтова й тепер сочиться, але багно точно має іншу природу. До речі, тут у трубі є цікавий напис: «Комсомольская - Фрунзе». Цікавий не змістом, а характерним для метробудівців штамповим шрифтом.
Дехто зі старожилів і дотепер переконаний, що наприкінці брежнєвських часів у Черкасах «хотіли робити метро» (тоді, правда, до цього блага цивілізації місту не вистачало ще хоча б з півмільйона населення, але я вже переконувався, що сперечатися з ними – дурне діло). Колись навіть один літній дядечко готовий був надати незаперечні докази цього у вигляді планової карти-схеми, та згодом з’ясувалося, що вона десь загубилася...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода