5 лютого розпочався Рік Свині за Східним календарем. Так-так, ми радо зустріли його більш як за місяць до родоначальників традиції, хоча насправді аж до позавчора жили у попередньому, «собачому» році. Свої прогнози
на 2019-й уже зробили політологи, астрологи, метеорологи, економісти, нумерологи та інші «тайнознавці», і ніхто точно не скаже, на чому ті передбачення ґрунтуються. Ми ж підемо іншим шляхом. Просто згадаємо 10 попередніх років у Черкасах, районі, а згодом – області, під знаком глибоко шанованої земляками Льохи. За визначенням – для нас мали б вони бути найкращими у цілому циклі, бо Свиня – це вам не Щур і не Дракон, та насправді усякого траплялося. Одним словом – ось вам новодобівська «свиняча десяточка», а висновки та прогнози вже робіть самі.

1899: стабільно та благополучно
Як би не шпетили за радянських часів «добу недобру царську», загалом усе було не так уже й погано. У мало не 30-тисячних Черкасах на 8 квадратних верстах із 3 353 будинками налічувалося понад два десятки більших чи менших фабрик і заводів із 2 тисячами робітників. Це цукрозавод, три махорочні фабрики, цвяхо-болтовий, чавуноливарний і механічний, салотопний… Були ще 11 тартаків, 9 цегелень, 9 слюсарних майстерень та аж 30 вітряних млинів. Цікавий зріз за віросповіданням: 20 тисяч православних, 7 тисяч юдеїв, майже 2 тисячі старовірів, 80 католиків та 15 магометан. Є чоловіча гімназія, духовне училище, три церковно-парафіяльних школи, недільна школа, міське училище, талмудтора. Собори, церкви, синагоги, два монастирі старовірів, молитовні будинки…
Зі «Списку населених місць Київської губернії» (виданого 1900 року, але з даними за попередній) відомо, що в Черкасах функціонували міська лікарня та дві приватні, дві богадільні, готель та 9 умебльованих будинків, один ресторан, 5 трактирних закладів, театр, публічна бібліотека (відкрита саме 1899-го), цирк, «ілюзіон» (кінотеатр). 1899-го у Черкасах увели нумерацію будинків.
До речі, у цьому «Списку» станом на 1899-й є дані про всі міста та містечка Черкащини. Так ось, територіально Умань тоді була майже удвічі більшою за Черкаси, та й проживало у ній на тисячу осіб більше. При цьому налічувалося 21 560 євреїв і усього 7 235 православних.

1911: під покровительством Меркурія
Черкаси – все ще успішне, але вже 40-тисячне місто. Того року підприємець Айзенштейн видав книгу-довідник «Весь город Черкассы на 1911 год», де безапеляційно констатувалося, що «в промышленном и торговом отношении Черкассы, несомненно, идут впереди всех уездных городов Киевской губернии». Щоденно відчинені близько 500 крамниць і лавок (понад 400 з яких належать євреям). Черкаси – ярмаркове місто: ще із середини ХІХ століття і до 1915 року тут щорічно збираються чотири великих торжища, які тривають кілька діб поспіль. Шириться слава про курортну Соснівку, до якої курсує причіпний вагон аж із Варшави.
А от в Уманському повіті неспокійно. Селяни Підвисоцького, Рогачів, Шукайвод, Пеніжкового не лише відмовляються працювати на поміщиків Філіпова, Ружицького, Підгорської за стару поденну платню, але й палять їхні економії. Загалом 1911-й – то вже «екватор» протестного селянського руху на Черкащині.

1923: червона заграва
На цьому та наступному «свинячому» році слід зупинитися детальніше. Бо й справді – якось так розпорядилися краєзнавці, що нам чимало відомо про життя краю у царські часи, у період «активного соціалістичного будівництва», а ось що тут від більшовицького перевороту до німецько-радянської війни – суцільна «біла пляма».
1922–1923 років через відсутність сировини і палива більшість підприємств, після усіх воєн і революцій знову 30-тисячних Черкас, не працювали. Мертво стояв рафзавод, фактично припинили роботу дротяно-цвяховий, чавуноливарний, лісопильні та цегельні, ткацька фабрика. Із величезними перебоями працювали лише тютюнова фабрика та друкарня. Розруха майже зупинила залізничний і водний транспорт. У майстернях черкаського депо робітники здебільшого виготовляли різні господарчі речі для обміну їх на продукти. Від 2 до 4 тисяч осіб у ту пору взагалі стабільно були безробітними. У фінансовій системі – повний хаос: в обігу перебували як радянські «дензнаки», так і гроші білогвардійських урядів, окупаційних армій, повстанських загонів, торгових компаній і навіть окремих приватних осіб. З 1917 по 1923 рік маса паперових грошей зросла у 200 тисяч разів. За великі покупки розраховувалися лантухами грошей, а їх один мільярд важив близько 30 кілограмів.
Медицина – біда окрема, суцільні епідемії. Проведення протиепідемічних заходів ускладнювалося напливом біженців із Поволжя, – їх дісталося Черкас близько 3 тисяч, – гострим дефіцитом вугілля і дров у лікарнях, а що вже казати про медикаменти і харчі. У 1922–1923 роках показники захворюваності на тиф тут становили на 10 тисяч населення 1 100 випадків: найбільше в Україні. На початку 1920-х у наших краях вкорінилися віспа, дизентерія, сифіліс. З огляду на географічне розташування, Черкащину не минала жодна пандемічна халепа. Голод у поєднанні з епідеміями призвів до катастрофічного зниження народжуваності і високої смертності населення: на 50 померлих припадало лише 15 новонароджених.
Та саме 1923-го розпочалася «медична реформа». До 1925-го у Черкасах були відкриті шкірвендиспансер, рентгенкабінет, Будинок санітарної освіти, нічний профілакторій, протитуберкульозний диспансер. Не все так швидко та результативно: за інерцією людей меншало ще й до 1926-го, коли в Черкасах їх налічувалося 23,3 тисячі осіб, та далі демографічна ситуація виправилася. Посприяла цьому і нова програма оздоровлення, ухвалена на V з’їзді здороввідділів у 1924 році: «Від боротьби з епідеміями – до оздоровлення умов праці і побуту трудящих». Відтоді ми мали унікальну ситуацію: у Черкасах, окрім дітей і старих, не залишилося жителів, яких би, добровільно чи присилено, не долучили до «загальної справи охорони здоров’я». Здебільшого їх об’єднували у громадські та робітничі профілактичні організації, де популяризувалися відповідні знання. Потім «громадські медики» вирушали із лекціями на село…

1935: комунальні пріоритети
Рік великого комунального будівництва та благоустрою в усьому Черкаському районі. Брукуються вулиці, «провадяться деревонасадження», укріплюється Дніпровська дамба. У райцентрі – 5 535 будинків, власне – хат, адже лише 15 із них – багатоквартирні із кількістю таких від 8 до 66 та два гуртожитки на 120 та 300 осіб. При цьому лише 570 будинків під’єднано до міського водогону, протяжність якого Черкасами становить 36 кілометрів. Вже чимало…
А знаєте, яка біда допікала «столиці району» найбільше? Дуже делікатна, асенізаційна. «Асенізаційний транспортний обоз комунального господарства має 20 транспортних одиниць і потреби міста задовольняє лише на 30 процентів. Боротьба за санітарний стан міста ставить, як невідкладне завдання, рішуче поліпшити асенізаційну справу. Насамперед треба організувати як слід асенізаційні поля та кількісно збільшити астрасанобоз комунального господарства».
Зате очевидна перевага перед сучасністю – 6 громадських лазень і навіть душові у громадських місцях! У парку, на пляжах, але найбільше – при стадіонах, яких, до речі, теж 6: від 1,5 тисяч місць на трибунах до 4. Точно – ще одна перевага.
Соснівка – курорт республіканського значення. «Зараз на території Сосновки є: Всеукраїнська санаторія ім. Петровського – одна з великих санаторій у СРСР на 1060 штатних ліжок із пропускною спроможністю до 200 тис. ліжкоднів на рік. Санаторії курортуправи на 650 ліжок та санаторія УЧХ на 135 ліжок. У порівнянні з 1931 роком кількість ліжок у санаторіях збільшилась на 240. За останні чотири роки через сосновські санаторії пропущено
34 340 осіб. Є також у Сосновці два будинки відпочинку – водників на 300 осіб та промстрахкаси на 165. Через будинки відпочинку за чотири роки пройшло понад 10 тисяч чоловік. Лише за 1934–1935 роки відпочивало й лікувалося у Сосновці більш як 20 тисяч чоловік. Тепер тут працює 112 лікарів та низка видатних професорів-консультантів. Місцеві організації, Черкаська міськрада та райвиконком мусять взяти ще активнішу участь у здійсненні дальшого благоустрою Всеукраїнського курорту Сосновка».
1935 року розпочав випуск продукції Черкаський консервний завод, від повоєнних років і до кінця 1980-х – один із флагманів місцевої переробної промисловості вседержавного значення.

1947: на мирному фронті
Четверта п’ятирічка, грандіозна відбудова в умовах фактичного голоду. 1947-го консервний завод і тютюново-махоркова фабрика вже досягли довоєнного рівня обсягів випуску продукції, машбуд – 75 %. Позаяк не вистачало майже усього ужиткового, промисловий акцент було зроблено на випуску відповідних товарів. І якщо на початку 1946 року Черкаська ватно-швейна фабрика мала лише дві швейні машини, то посеред 1947-го вже 126. Тому за обсягами – друге місце в системі Міністерства легкої промисловості УРСР. Але ж фабрика – то далеко не вся швейна промисловість повоєнних Черкас. Скажімо, тоді ж працівниці промислової артілі «Текстильник», працюючи на старому, але відремонтованому або й модернізованому устаткуванні, спромоглися виробити 30 200 хусток,
2 000 пар рукавиць, 5 900 скатертин, 5 000 ковдр, 2 300 метрів тканин. Безцінний крам…
До числа передових підприємств Черкас увійшов деревообробний комбінат, працівники якого освоїли виробництво збірних дерев’яних будинків для шахтарів Донбасу.
Ще таке. Якщо на 15 січня 1944 року в усіх колгоспах Черкаського району налічувалося 133 голови рогатої худоби, три десятки свиней, зовсім не було овець і птиці, то на кінець 1947-го колективні господарства вже мали близько 6 000 голів ВРХ, 4 000 свиней, 2,8 тисячі овець та понад 10 тисяч свійської птиці. Три чверті усього – завезене з інших областей або й республік, та питання про поголів’я було зняте.
1947 року нове робітниче селище Шахти перейменували у місто Ватутіне.

1959: кінець старих Черкас
Наймолодший обласний центр Черкаси – суцільний будмайданчик. Все ще зводиться, особливо у центрі, тому громадських об’єктів здається не так багато, а ще ж і «житлове питання» у пріоритеті. 1959-го ввели в експлуатацію готель «Черкаси» у середмісті, під Черкасами, у чудовій лісовій місцевості, – піонертабір «Орлятко». На вулиці Енгельса було закладено Алею Дружби: тисячу саджанців пірамідальної тополі подарували трудящі Бидгоща, першого міста-побратима Черкас. У серпні, згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР, Черкаський бір було занесено до категорії особливо цінних лісів.
Та головна подія року сталася у жовтні: розпочалося наповнення чаші Кременчуцького водосховища, яке тривало майже два роки. Старе черкаське Подніпров’я із Подолом і Митницею стало історією…

1971: велике окультурення
Черкаси вбираються у «газосвітні вогні»: вуличного неону прокладено 15 кілометрів. Плюс різні орнаменти «зірки-серпи-молоти» із лампочок на стовпах. 5 листопада перших продавців-покупців зустріло черкаське архітектурне диво – критий ринок круглої форми: експериментальний,
відтак і єдиний у республіці. У Ювілейному парку встановили атракціон «Круговий огляд», а звичніше – «Чортове колесо». Закладено дендропарк при станції юннатів, згодом він став називатися «Дружба», але вже давно – «Перемога».
На політичній карті світу у кабінеті директора черкаського машбуду з’явився 30-й прапорець, «знак експорту підприємства». Розпочав випуск продукції ЧШК. У Чигирині стала до ладу швейна фабрика «Пролісок», добре відома у подальшому споживачам кількох республік Союзу.

1983: Дахнівка – це Черкаси
Останній «радянський» рік під покровительством Свині. В області налічується 290 великих виробничих об’єднань, комбінатів і підприємств. Того року вони виробили продукції на 2,8 мільярда ще міцних рублів. Рік уведення в експлуатацію кількох важливих інфраструктурних та соціальних об’єктів: у Черкасах то перша багатоповерхівка на новій Митниці, Будинок технічного навчання ДТСААФ, міст на вулиці ХХ партз’їзду (проспект Хіміків), Центр дитячого та юнацького спорту – нині «Манеж». 1983-го до Черкас було приєднано Дахнівку, і обласний центр враз збільшився на 280 гектарів та приріс 4 550 жителями. Із менш важливого, але пам’ятного, – поява у лютому на міських маршрутах №17 та 19 «Ікарусів-280», а простіше кажучи – «гармошок».

1995: наші Богдани
Як усе змінилося! Всуціль ми – мільйонери, адже цей рік став останнім перед уведенням в обіг гривні. Черкаси із новим гербом, на якому замість «соціалістичного» хлопчика зі снопом, що летить на коні над хвилями Дніпра, постав спішений козак із мушкетом. Кінь теж є, але сам по собі і скаче в інший бік.
Отак категорично – рік Богдана Хмельницького. За однією з версій, ніби як загальноприйнятою, народився він у грудні 1595-го, тож до 400-ліття пам’ятники гетьману з’явилися у Черкасах і Суботові, а на базі Черкаського педінституту утворено державний університет імені Богдана Хмельницького. Ще із «культурного» – трансформація Кам’янського літературно-меморіального музею Олександра Пушкіна і Петра Чайковського у Кам’янський державний історико-культурний заповідник. Аби про якісь економічні успіхи, то не цього разу.

2007: суперечлива панорама
Подій чимало, і всі вони ще свіжі у пам’яті, тож спробуємо викласти їх у форматі «інформаційного випуску». Отже, насамперед – економіка. Восени корпорація «Богдан» випустила 10-тисячний автобус, Черкаси й справді поки позиціонуються як «український Детройт». У грудні після капітальної реконструкції уведено в експлуатацію міст через Вільшану. З іншого дотичного до теми – відкриття у Черкасах ТРЦ «Plazma». Тему будівництва можна продовжити доброю та поганою звістками: в Умані здано прекрасний стадіон «Іллічівець» на 7 500 місць та досконалою інфраструктурою, а в Черкасах знищено сквер за драмтеатром, де розпочалася ціла епопея «від «Фонтан-Сіті» до «житлової шафи», у якій поки ніхто не живе і невідомо, чи житиме. Слідом – дві кримінальні новини: у травні на 1,5 мільйона гривень пограбовано смілянський магазин «Рубін», а в червні з Ювілейного парку в обласному центрі викрадено… скульптуру «Русалонька». Культура: уманська «Софіївка» потрапила до переліку «7 чудес України», у Чигирині відкрито пам’ятник митрополиту Йосипу Нелюбовичу-Тукальському. Спорт: «золотий дубль» волейболісток «Круга», які вибороли чемпіонство та стали володарками Кубка України. А ось чоловіча команда «Азот» того року припинила існування. Пам’ятаємо й про візит до Черкас легендарної тенісистки Мартіни Хінгіс. Ну й насамкінець – про погоду: 10 серпня Христинівський район спіткала небачена дощова катастрофа – за три години там випала 4-місячна норма опадів.