15 лютого 1947 року в СРСР вийшов Указ Президії Верховної Ради «Про заборону шлюбів між громадянами СРСР з іноземцями». Офіційно доволі дике табу пояснювалося турботою про… радянських жінок, а писали про неї, зокрема, так: «Наші жінки, що вийшли заміж за іноземців й опинилися за кордоном, в незвичних умовах відчувають себе погано й піддаються дискримінації».
Та насправді владу непокоїло інше. Боротьба проти «міжнародних» шлюбів почалася в Союзі ще в роки німецько-радянської війни, коли частина громадян СРСР встигли завести сім’ї у країнах Східної Європи, а невдовзі ці держави опинилися в радянському секторі впливу. Коли ж солдатів почали відводити на батьківщину, то ситуація виявилася непростою: в СРСР після війни залишилося багато самотніх жінок, а чоловіки з неї поверталися одруженими на польках, єврейках, чешках, угорках або й німкенях.
З іншого боку, спроби колишніх медсестер, зв’язківиць чи й льотчиць залишитися за кордоном зі своїми коханими розцінювали як класову незрілість, а після указу – державну зраду. Саме тому, тобто аби припинити відтік радянських громадян за межі країни, указом від 15 лютого 1947 року шлюби з іноземцями були заборонені. Ба – більше: постанова містила пункт, згідно з яким навіть вже укладені такі шлюби визнавали недійсними. На думку істориків, ці «заходи» стали причиною руйнування тисяч сімей і десятків тисяч людських доль.
Заборону на шлюби з людьми «нерадянськими» скасували невдовзі після смерті Сталіна, але репресії проти таких пар, навіть потенційних, тривали ще не один рік. У часи Хрущова за роман з іноземцем чи іноземкою звільняли з роботи, характеристика перешкоджала новому гідному працевлаштуванню. Траплялися випадки, коли тих, хто надто завзято доводив своє право на особисте життя, висилали у віддалені райони країни як… тунеядців. Самі ж такі шлюби, що якимось дивом були укладені за кордоном, розцінювали як «зраду», засуджували в пресі, на «зборах громадськості», за місцем роботи. Єдиною структурою, яка не вбачала в ситуації лиха, був КДБ. Просто за спокій «тут» наші люди погоджувалися доповідати про те, що робиться «там».
Тільки 1969 року сімейний кодекс «переглянули», і радянські громадяни та громадянки отримали дозвіл на створення сім’ї з іноземкою чи іноземцем. Насправді ж від тих, хто зважився на цю «авантюру», вимагали збору таких документів і в такій кількості, що простому смертному оформити пакет майже не видавалося можливим. Спробуй довести, що ти не граф у п’ятому поколінні! До всього, офіційно оформити подружні стосунки можна було лише у Москві, Ленінграді, столицях союзних республік, але далеко не в усіх РАЦСах. Ну а щоб ти не спробував оформити їх «там», то це радянська влада могла легко організувати.
