Так розшифрував почуття, що вже понад чотири десятиліття єднає подружжя Мусатенків із Корсуня-Шевченківського, глава сім’ї Валерій Олександрович. Свою другу половинку Галину він уперше зустрів, коли та ще була зовсім юною. «Але вже тоді зрозумів, що це моя дівчина», − зізнався чоловік. «Мені він теж сподобався одразу, − сміється Галина Олексіївна. − Такий красень був − стрункий, з вусами!»
Потім у нього були армія і робота, а Галя стала студенткою Київського інституту легкої промисловості. Але це справді була доля, і звела вона таки їх разом через п’ять років знайомства. Одружилися в 1983-му, коли зрозуміли, що почуття весь цей час жевріли у серці, щоб спалахнути зрілим коханням.
«Дуже хороша дружина у мене, − розповідає Валерій Олександрович. − Добра, турботлива, ніжна, золота мати двом нашим синам. Я прожив із нею всі ці роки з твердою впевненістю, що вона ніколи ні в чому не підведе. У неї порядність, чуйність і увага – на першому місці у ставленні до всіх. А ще доля звела нас тому, що маємо спільні інтереси й захоплення. Це – мистецтво. Ще хлопчиком я любив малювати, в армії і після того працював художником-оформлювачем. Кілька років працював у цеху з художнього розпису електрочайників на колишньому механічному заводі. Освіти спеціальної не маю, але вчився всьому самостійно. Найбільше люблю живопис. Перепробував і карбування, й різьбу по дереву – все цікаве по-своєму. Галя – мій перший поціновувач і критик, вона завжди схвалює все нове, за що беруся. Зараз, наприклад, працюю над серією картин на тему «Корсунь старовинний». Оживляю, так би мовити, фарбами старі чорно-білі фотографії Корсуня, але щоб передати дух старовини, обмежуюся пастельними, в коричневій гамі кольорами. Перші картини на виставках глядачам сподобались. А ідею підказала саме моя Галя».
Ми розмовляємо у невеличкій вітальні, всі стіни якої занизані малярськими полотнами. Валерій Олександрович демонструє чудернацькі сувенірні ложки, вирізані з дерева. Їх держаки – це самостійні художні витвори: на одному вусатий козак, на іншому – закохані з «сердечком», на третьому – чудернацький складний орнамент.
Весь цей час із чоловіка не зводить справді закоханих і захоплених очей Галина Олексіївна. За фахом вона інженер-конструктор-технолог, майже 30 років працювала на швейній фабриці. А за покликанням – також художник і майстриня на всі руки.
«Як узяла в руки гачок ще років у шість – так рукоділля й досі забирає весь вільний час. Спочатку мережива в’язала, вишивала хрестиком, гладдю. Так хотілося, щоб у нашому домі все було красиве, неповторне. Діти росли – в’язала їм м’які іграшки або шила зі штучного хутра. Для внуків – декоративні подушки із яскравої кофти. Ось ми з Валерієм картину разом зробили: він море намалював, а берег я декорувала морськими \”черепашками\”. Люблю усілякі хатні дрібнички прикрашати: оце скринька, виконана в техніці декупажу, ось ця коробка пристосована для ниток – полотном та вишивкою її декорувала. Освоїла техніку валяння вовни – тепер і шапку ексклюзивну маю, і квітів не на один букет набереться. Пробую все, що сподобається. Ось почала вишивати картину в техніці занизування (або інакше – рахункова гладь) – виходить незвично, але ніжно і красиво. Коли відбираю вироби для виставок, завжди Валерій – перший критик. Я його талант і художній смак дуже ціную».
Їхніми картинами та іншими виробами земляки захоплюються на всіх виставках декоративно-прикладного мистецтва, що відбуваються в Корсуні-Шевченківському з різних нагод. Подружжя Мусатенків брало участь у престижних виставках у Каневі, Чигирині, Черкасах, Пироговому, в Польщі. Постійно запрошують їх і на виставки в художній галереї Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника. Чимало робіт придбані для приватних колекцій. Хоча пише Валерій Олександрович, як сам зізнається, для власного задоволення – у ті хвилини, коли душу бентежать краса зимового лісу чи осіннього парку, таємничість старовинного замку Лопухіних чи зворушливість старенької сільської хати під солом’яною стріхою…
Живуть Мусатенки у старенькій хатині, що дісталась Галині від мами. Немає тут ні шикарних меблів, ні кришталевих люстр, але з кожної стіни, з диванів і столів віє натхненням і позитивною енергетикою господарів, для яких сутністю життя є мистецтво, краса витворів їхніх рук. І почуття свої несуть вони по життю красиво – не напоказ, а щиро й бережно, цінуючи й оберігаючи один одного. Ось така формула їхнього кохання і щасливого подружнього життя.
