Бог наділив їх щедрою душею

Дата: 17-02-2019, 11:01

Бог наділив їх щедрою душею
Багато з чорнобаївців та жителів Чорнобаївського району, глянувши на фото, одразу ж упізнали героїв сьогоднішньої оповіді. Так, це подружжя Толошних із Чорнобая. Їх знають не лише в райцентрі, а далеко за його межами. Кожен, кому довелося хоча б раз спілкуватися з Ольгою Дмитрівною та Миколою Єгоровичем, без найменшого зволікання скаже з теплою усмішкою на вустах, що вони − прекрасні друзі, сусіди, колеги, ніколи не відмовлять у допомозі, розрадять у біді, поділять радість.

Народившись у повоєнному 1947 році майже по-сусідству (в хуторках, які розділяв ставок) на Полтавщині, вони досі йдуть пліч-о-пліч. Ясла, школа, де спочатку Микола, сидячи позаду, смикав Ольгу за косу, а потім разом вони видавали шкільну газету (вона писала, а він малював). Шкільне захоплення поступово переростало у щось більше, і вже в 7-му класі стали хорошими друзями. Та з часом зрозуміли, що це – не лише дружба. Ніжне щире почуття розквітало, набувало нових обертів.

І кохання ввірвалося в їхнє життя зі звуками музики. Микола ще маленьким навчився грати на гармошці (любов до прекрасного заклалася генетично: тато грав на скрипці та балалайці, мама гарно співала), і жодне свято, жодна гулянка не проходила без його гри. Оля ж любила танцювати (це передалося їй від батька, який був танцюристом на всю округу). І одного разу на вигоні вони засперечалися – хто кого: чи він її переграє, чи вона його перетанцює. До світанку змагалися на диво всій молоді, та й до цього часу ще не визначилися, хто ж тоді переміг. Але обоє погоджуються, що полюбили одне одного саме завдяки ніжним переливам гармошки.

Та довелося їм і розлучатися. Після школи Ольга вступила у Львівське поліграфічне училище, а Микола – в Кременчуцьке будівельне. Три роки навчання розвели в різні міста, а потому чекали на Миколу два роки армійської служби в Росії. За п’ять літ розлуки написано сотні листів, які й досі зберігають, як вияв любові, що пережила час і відстань.
Після закінчення училища Ольгу направили в Чорнобай, який і став рідним для Толошних – після служби Микола приїхав до коханої, так і лишилися тут на все життя.

На двох разом – близько сотні років стажу. Ольга Дмитрівна 15 років пропрацювала у друкарні лінотипістом, потім, до виходу на заслужений відпочинок, та й потому − у місцевій газеті коректором, заввідділу листів, кореспондентом і найдовше − відповідальним секретарем. Роботою жила настільки, що навіть зараз, узявши в руки газету, відчуває її запах, а вдома досі зберігає стоси часописів ще з 1970-их.

Микола ж, отримавши спеціальність водія ще до армії та не уявляючи свого життя без руху за кермом (в армії довелося возити й генералів), з переїздом у Чорнобай влаштувався водієм до прокурора району, потім, розділяючи любов дружини до газетярської справи, 12 років возив редактора місцевої газети. Опісля – був водієм у санстанції та фінвідділі. І нині не розлучається із «вірним конем»: родинні поїздки на батьківщину (які розпачем печуть серця, адже хутори зруйновані вщент), прохання сусідів допомогти з перевезеннями та й просто виїзди по гриби чи на риболовлю (що теж є одним із хобі).

І, звісно, художня самодіяльність. Чоловік у Кременчуці співав у автозаводському хорі, де солісткою була Раїса Кириченко. У Чорнобаї обоє – постійні учасники самодіяльних колективів. Співають у народному аматорському ветеранському хорі «Житограй» селищного Будинку культури (художній керівник – заслужений працівник культури України Василь Нестеренко). Микола Єгорович – ще й один із троїстих музик (керівник – Григорій Супрун).
А гордість подружжя – це їхні діти, які успадкували таланти й доброту, та найбільша розрада – онуки.

Син Ігор у музичній школі освоїв гру на духових інструментах, а, навчаючись у лісовому технікумі, грав на гітарі так, що заслуховувалися всі Лубни.

Фото доньки Іри разом із її вихованцями прикрашає обкладинку альманаху португальського міста Понте де Сор. Завдяки їй діти місцевих жителів посідають переможні місця з аеробіки, водної гімнастики та спортивного танцю в Міжнародних змаганнях та конкурсах.

Старший онук Діма неодноразово виступав на чемпіонаті Португалії, є бронзовим призером країни та членом збірної команди із плавання. Менший онук Денис у танцях не лише наслідує маму Іру, а й виконує майже професійні па під акомпанемент дідусевої гармошки, приїжджаючи влітку до Чорнобая.

І коли в домі збирається вся родина, приїжджають із-за кордону донька із зятем та онуками, то гармошка грає «домашній» вальс, під який малеча танцює разом із бабусею, плинуть спогади про щасливе життя, в якому зустрічалися лише хороші люди, − то і є справжнє щастя, яким Бог наділяє щедрих душею людей.

Інна Чмихало

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода