Перші проповідники і перші мученики

Володимир Чос, RSS,
Дата: 19-02-2019, 12:41

Кирило і Мефодій
У IХ ст. на західноукраїнські землі християнство поширювалося з Великої Моравії (нині Чехія), де проповідували рідні брати Кирило і Мефодій.
Кирило (Костянтин) (бл. 827 – 869) і Мефодій (бл. 825 – 885) народилися в Болгарії, в сім’ї воєначальника. Виховувалися при дворі візантійського імператора. Там отримали хорошу освіту, а головне – стали палкими християнами.
Брати вирішили присвятити своє життя Господу. Вони прийняли монашество і у 858 році пішли проповідувати Слово Боже. Спершу проповідували хозарам. Поблизу жили слов'яни, тож брати проповідували і їм.
Потім Кирило і Мефодій перебралися до Моравського князівства. Там уже були християни, тільки богослужіння велося мовою латинською, тому що християнство туди принесли католицькі місіонери з Північної Німеччини. Кирило і Мефодій запропонували вести церковну службу на ближчій людям слов’янській мові. Для цього створили слов’янський алфавіт і азбуку, переклали Євангеліє, Діяння святих Апостолів та інші богослужбові книги на мову македонських слов’ян. Тобто мову, зрозумілу в той час майже всім слов'янам.
Але католицьке духовенство поставилося вороже до ініціативи братів. Почалися заборони, гоніння, завдали братам і тілесних мук... Та вони були непохитні. Апостол Павло казав: «Але в церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших наставити, аніж десять тисяч слів чужою мовою» (1 Кор. 14.19). Керуючись цими словами, Кирило і Мефодій продовжували свою діяльність.
У 869 році Кирило помер, а Мефодій продовжив розпочату справу. В 874 році він їздив у Рим. Йому вдалося переконати понтифіка, і той дозволив вести церковну службу на слов’янській мові. Правда з умовою, що спочатку Євангеліє слід читати таки по-латинські, а вже потім можна повторити по-слов’янські.
У 871 році Мефодій хрестив чеського князя Боривоя і ввів у Чехії слов’янське богослужіння. Константинопольський патріарх Фотій виявляв до нього виключну увагу.
Помер Мефодій у 885 році. Справу перекладу духовної літератури на слов’янську мову і поширення її між слов'янськими народами, продовжили його учні Климент, Наум, Ангеларій... Та почалися гоніння і вони змушені були перебратися до Болгарії.
Православна церква шанує просвітителів Кирила і Мефодія, як святих і рівноапостольних.

Аскольд і Дір
Офіційна історія говорить, що у другій половині IХ ст. над північними слов'янами стали панувати варяги. Їхніми князями були Рюрик, Синеус, Трувор. Існує версія, що від їхніх імен і виникла назва «Русь», що означає «глава, початок, перший».
Двоє Рюрикових дружинників Аскольд і Дір випросили дозволу піти, разом із своїми товаришами та сім'ями, в Константинополь. Напевно для того, щоб найнятися на службу. Дорогою вони оволоділи Києвом – невеличким тоді містом і стали там княжити. Легкий успіх додав самовпевненості і вони вирішили на Візантію піти війною.
Аскольд і Дір зібрали військо і у 866 році, піднявши вітрила на двох сотнях лодій, вирушили в похід. Вони нападали й спустошували прибережні Візантійські поселення і так допливли до самого Константинополя. Столиця здригнулася від небезпеки. В усіх церквах возносилися молитви про захист від лиха. У славній церкві Влахернській зберігалася риза Богородиці. Вже відомий нам патріарх Фотій, після усенічної служби, з відповідною шаною, під спів півчі, виніс ризу на берег моря і опустив у воду. І тут досі спокійне море зашуміло, захвилювалося... Почався шторм. Страшні хвилі розкидали, розтрощили, знищили майже всю ескадру безбожних русинів. Аскольд і Дір з великими труднощами змогли врятуватися і повернулися в Київ.
Ця подія примусила їх серйозно задуматися про силу віри Христової. Можливо, чули когось із проповідників... Так чи інакше, але Аскольд і Дір прийняли хрещення! Аскольд почав здійснювати широке запровадження християнства.
Але синові Рюрика Олегові дуже не сподобалося, що якісь дружинники стали управляти в Києві, ніби вони були сини княжі. Тому він підступно вбив Аскольда і Діра, чим призупинив поширення християнства.
На березі Дніпра, де було вбито Аскольда, вдячні кияни насипали йому високу могилу. І хоч Олег кілька разів наказував зрівняти її з землею, вона, стараннями перших наших християн, поставала знов і знов.

Князювання Олега
Олегові Київ дуже сподобався. А чого ж: клімат помірний, у Дніпрі повно риби, в густих лісах багато звіра... Та й місце зручне – «центр Європи», як ми зараз полюбляємо говорити. Тож Олег облаштував столицю в Києві, і Русь стала називатися Київською.
У 907 році Олег пішов на Візантію. Його війська завдавали візантійцям дуже великої шкоди. Щоб зупинити страшне кровопролиття, Візантійський імператор умовив Олега підписати мирний договір. Договір був вигідним. Він гарантував мир, співробітництво і широку торгівлю.
Коли договір підписали, Візантійський єпископ узяв Євангеліє і став розповідати русинам про суть християнського вчення, про чудеса, які діються Іменем Христовим... Зокрема, розповів і про трьох отроків, які за віру були вкинуті до палаючої печі і, як Бог зберіг їх неушкодженими (Даниїл 3). Слухачі сказали: «Поклади оцю книгу у вогонь! Чи збереже і її Господь, як тих отроків?!» Що було діяти? Єпископ зробив, як його просили... І вогонь не пошкодив Святе Письмо!!! Ця подія дуже вплинула на русинів. І багато хто з них увірували й охрестилися. Слава Богу!
Візантійські царі і патріархи прагнули аби кількість християн у нас збільшувалася, а тому присилали багатьох священників, які проповідували й хрестили народ. У ті часи Київська Русь вважалася шістдесятим архієпископством у списку Візантійських єпархій. Далі на Київську Русь з християнських країн приходило багато купців, мандрівників, місіонерів і поширювали істинну віру.

Князювання Ігоря
Після Олега княжити став його брат Ігор. При ньому володіння Київської Русі розширилися до Кавказу і Криму. В трактаті Ігоря з греками згадується «Русь християнська» і «Русь поганська». А також є згадка про церкву св. Іллі (перша половина IX ст.), яка стояла в Києві на Подолі. Багато християн було на княжому дворі та серед бояр.

Княгиня Ольга
Після Ігоря княжити стала його жінка Ольга, бо син Святослав був ще неповнолітнім. На відміну від своїх попередників, княгиня Ольга не вела зовнішніх війн. Її енергія і талант адміністратора яскраво проявились в активній дипломатії – як назовні, так і в середині країни. За 20 років мирного управління вона перетворила величезну територію, на якій раніше не раз вибухали повстання проти центральної влади, на цілісну, добре впорядковану державу.
Але коли княгині було за шістдесят років, вона всерйоз задумалася про скороплинність людського життя, суєтність земного величчя, про сенс буття... У IХ ст. християнство вже було в головних наших містах. У 860-х роках вислані на Русь грецькі священики охрестили багато народу. Тож Ольга мала можливість бачити урочисті християнські богослужіння, могла чути євангельські проповіді, спілкуватися з віруючими людьми...
У 955 році кн. Ольга охрестилася. Існує версія, що хрещення вона приймала у Візантії і що сам імператор Костянтин був її хрещеним батьком. Але точних підтверджень цьому немає і більш вірогідно, що відбулось це у Києві. При хрещенні вона отримала ім'я Олена. Княгиня дала потужний імпульс християнізації України, побудувала церкву святого Миколи на могилі князя-християнина Аскольда і, ймовірно, деякі інші церкви.
Привертає увагу християнський обряд, принесений княгинею Ольгою в Київ. Цей слов’янський обряд святих Кирила і Мефодія суттєво різнився і від греко-візантійського, і від латинського. Від латинського відрізнявся слов’янсько-руською літургійною мовою, від візантійського – єдністю з Римом та перекладом літургійного богослужіння святого Петра. У зв’язку з цим папа Іван VIII, який був особисто знайомий зі святим Мефодієм, у 972 році визнав, що Русь є християнською і має свій окремий обряд. Хоча формально слов’янське християнство під тиском німців було скасоване після смерті святого Мефодія у 884 році, все ж таки воно існувало до кінця XI ст. за тихим дозволом Риму. В Україні воно зберігалося довше.
В княжому домі Ольги знайшлося місце для християнського священика Григорія, який був її духовним наставником, читав їй слов’янське Євангеліє. У Києві на Воздихальниці був тоді християнський цвинтар. Християнином був і Чернігівський князь Оскол, який хотів побудувати в Чернігові храм.
Ольга просила охреститися і свого сина Святослава, але той не погоджувався, бо був через міру захоплений військовими справами. А от його сини (між якими був і Володимир) виростали при бабці і з дитячих літ мали уяву про Слово Боже.
Померла Ольга у 969 році. Згідно заповіту її поховали за християнським звичаєм в одній з побудованих нею Київських церков. Пізніше її онук, князь Володимир, переніс останки княгині до Десятинної церкви Богородиці. Сама ж княгиня Ольга прилучена до лику святих.

Князювання Святослава
Святослав княжив 28 років. І хоч сам він був невіруючим, але як хто хотів хреститися, то не забороняв і зла віруючим не чинив.
Святослав поділив Руську землю на окремі регіони, які віддав своїм синам. Після його смерті брати стали воювати між собою, бо кожен хотів захопити частку іншого. Володимир мав більші здібності полководця, тож став єдиновладним правителем Київської Русі.

Феодор та Іоанн
Так що християни в ті часи були серед наших людей. Але були вони, немов діаманти серед бруду, тому що більшість народу залишалися язичниками.
У 983 році князь Володимир ходив війною на галичан і литовців. Похід був вдалий, тож повернувшись, воїни, за поганським звичаєм, забажали принести криваву жертву язичеським богам. Бояри і старійшини порадили кинути жереб, щоб визначити, кого віддати ідолам. Жереб вказав на сина одного християнина (родом з варягів). І прийшли посланці, щоб забрати хлопця. А віруючий чоловік зачинився в хаті і сказав: «Не боги то у вас, а дерево! Сьогодні є, а завтра згнило. Не їдять, не п’ють, а зроблені руками з дерева, сокирою й ножем. А Бог один, Йому служать і поклоняються греки, Він створив небо, і землю, і чоловіка, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі, а ці боги, що зробили? Самі зроблені! Не дам сина свого бісам!»
Взагалі-то кияни терпимо ставилися до християнства, але в той момент їхній розум одурманився. Схопивши мечі, вони розтрощили все на подвір'ї і стали ломитися в хату.
Батько притиснув до себе сина і вигукнув: «Якщо ваші ідоли справді боги, то нехай самі прийдуть і вирвуть сина з моїх обіймів! А ви навіщо їм служите?» В цей час озвірілі душогуби вивалили двері і вбили невинних людей. Історик Ніколай Карамзін назвав їх «першими і останніми мучениками християнства в язичеському Києві». Православна церква вважає їх святими і шанує під іменами Феодор та Іоанн.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода