Дорога. Поминальна пісня

Тетяна Очеретяна, RSS,
Дата: 26-02-2019, 13:53

Страх як не люблю поминальних обідів! Особливо, коли ридають ті, кому за життя небіжчика і діла не було до бід та проблем цієї людини. А як починають співати, то все у мене дибки стає. А співають затяжно, майже плачучи. Останнє, що я чула, – то була пісня з новітнього українського фольклору. Як і всі народні, ця була вкрай сльозлива, сумна та печальна… Про важку долю людини, що померла, про її життєві страждання, обмани та несправедливість, а далі за текстом лунало, як усім шкода… Не буду зараз говорити, що це за такі канонічні обряди православ’я, але трохи було не по собі...
Отакі гіркі думки про небіжчиків упереміж із надпотужним матюччям вибухали у моїй голові, коли їхала з Києва до Черкас минулої п’ятниці…
Стан цієї дороги, особливо уже в славних землях Богдана і Тараса, а зокрема у районі легендарного Златокраю, – як та поминальна пісня – не можна не реагувати… Та навіть якщо ви емоційно значно стриманіші за мене, однаково я б радила рот тримати відкритим. Хоча б із метою уникнення фізичних пошкоджень: аби зуби та язик зберегти цілими. Втім, навіть за вдалого фіналу поїздки душевні страждання (як мінімум) вам забезпечені. Яма на ямі, ямою поганяє… Хочеться вити!
Отже, поминальна пісня у прозі:
Строфа перша: «Історія минувшини тебе не рятує»
Яка гірка до безтями доля у тієї дороги: адже ямкові ремонти – то безмежне щастя лише для деяких осіб, але точно не для неї. Щовесни вона має надію, але та помирає… Спочатку зі снігом, потім із тендерами, а потім ще раз із втіленням залишків того тендеру у життя. Як мінімум тричі на рік ти помираєш! Тебе убивають!
І жодна історична минувшина чи туристична родзинка нікому вже не цікава й не потрібна на твоїй землі! Не пишайся вже нею, немає потреби…
Строфа друга: «Що п’ять років винні попередники…»
У фольклорі домінує цифра три, але тобі, Дорого, й тут не пощастило. У тебе більший період знущань, ґвалтувань та розслідувань того, хто це посмів зробити. Спочатку тобі було боляче, а потім звикла не знати, за що, хто і скільки ще разів… Кожні п’ять років одні люди радіють, що прийшла їхня черга, а інші спочатку побоюються, що їх таки покарають за попередні злочини, але потім все врегульовується. Бо така складана доля у Дороги: вона – сирота…
Строфа третя: «Їй снилися сни про інше життя…»
Деякі люди мали необережність порівняти Її із сестрами в інших країнах. Для чого? Для чого ви говорите це вголос? Даєте примарні надії нашій Дорозі на інше життя? Ніколи у черкаських напрямків не буде існування навіть такого, яке мають сестри-путі навіть у Прикарпатті, мовчу уже про тих, кому пощастило стрічкою простягтися у далеких європейських просторах. Ментальність черкаських службовців, що стали Їй замість рідних батьків злісними опікунами, не вкладається у звичайну свідомість та не підлягає логічному мисленню. Не варто жити примарними надіями – вони не справдяться!
Строфа замість приспіву:
Смерть Дороги не є страшною. Завжди, коли є кінець, буде й початок. Принаймні на гелікоптерах до нас прилітають. І хоча таких людей обмаль, але їхнім візитам ми всі невимовно раді! Та це вже зовсім інша пісня… Хоча така ж гірка до болю, як і весь український фольклор.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода