Чи не вперше на Чигиринщині – такої непривітної пори. Ще й дорогою відповідно вражає кількість полишених хат. Кимось – назавжди, як і цілий світ, іншими – у пошуках кращої в ньому долі. Такі хати упізнавані безпомилково, бо хоч іще цілком міцні та придатні на житло, до них не ведуть протоптані снігом стежки. Моторошно, коли біля хвіртки глибокий сніг, і його вже ніхто не прибере. Колиска нації, земля героїв…

Ось і школа. На щастя, вона має цілком «здоровий» вигляд. Класичний. Гамірна дітлашня гасає коридорами, у приміщенні справді тепло, а не мінімально-прийнятно згідно із санітарними нормами. Відчуття «зони комфорту» посилює характерний для великої перерви запах страв із їдальні. Кому як, а мені подобається. Може тому, що й сам колись учителював на селі. Тож школа, справжній маркер реалій, – живе. А то, що не кажіть, велике діло.

Сергій Зінченко вже чекає. Маємо не так багато часу, як би потребувала бесіда із багатогранним письменником і просто «надзвичайно цікавою людиною», як відгукнувся про нього видавець Олександр Третяков, за порадою якого ми – тобто водій і я – тут, у Головківці, й опинилися.

Так, у Черкасах чимало літераторів. Прозаїків, поетів, і навіть трохи драматургів є. Більш чи менш відомих, неоднаково успішних, але так само людей цікавих. Але вони завжди у полі зору колег-журналістів, тож про їхні нові твори стає відомо упродовж тижня – двох після виходу книги. Та поміж тим саме «село і слово» – то в Україні споконвіку як мати й дитя…

– Сергію Григоровичу, не буду довго вступати. Як довідався, за освітою ви – фізматівець. Тож як так сталося, що лірик переміг фізика?
– Не було такого, вони в мені нормально вживаються і навіть допомагають одне одному. Перший – критично мислити, другий – доносити інформацію в прийнятній для загалу формі. А першу книжку я написав… зі злості.

– То ж як так?
– Звідусіль і завжди до Холодного Яру часто приїздило чимало гостей, і чи не кожен вважав себе великим спеціалістом із його історії. Ну добре, від екскурсоводів у радянські часи можна було почути, що партизанський загін братів Чучупаків воював із німцями, то вже до лікарів. Але ж тоді, на початку 2000-х!
Усім тутешнім відома легенда про Мотрону і Мирослава. Кількома реченнями – так було. Відвідав ці місця Ярослав, і, вподобавши їх, подарував воєводі Мирославу. Той побудував на плоскогір’ї городище-фортецю, оточив її валами. Настав час – довелося вирушати на захист Києва від печенігів, Мотроні ж наказав берегти фортецю від ворогів. Коли повертався з раттю човнами (а тоді західний рукав Дніпра ще омивав підніжжя городища), вирішив перевірити пильність захисників. Ратники перевдяглися у печенігів і підняли над човнами ворожі прапори. Як перші човни підійшли до пристані, Мотря наказала бити непроханих гостей… ядрами з гармати. Таке 2003 року я почув у краєзнавчій програмі обласного радіо. Добре, що не артилерійськими снарядами, бо тоді б написав роман. А так обмежився меншим форматом, тож читачеві просто пощастило.
Першим, хто прочитав рукопис «Легенди Холодного Яру», був Володимир Поліщук.

– Не буду приховувати, що в інтернет-форматі ознайомився із Вашим творчим доробком. А побіжно з’ясував ще й той факт, що упродовж 1998–2005 років Сергій Зінченко очолював сільську громаду історичного села Мельники, традиційно не надто лояльну до будь-якої влади. Утім, наступна книга стала не історичною, а якраз «громадською» з відповідною назвою: «Чи стане баба дівкою, або Перевтілення безрідного хутора». То про наболіле при портфелі?
– Почасти – так, але більше про можливу перспективу. В ідеалі. Хутір, люд якого до межі затурканий заїжджими реформаторами, доживає віку. Та ось туди переїздить молода сім’я: як де, а на Чигиринщині таке не дивина. І… Ну а далі – на домашнє читання. Кажуть – смішно, саркастично, буває єхидно, але поганих слів немає. Немає друком, а так читаються.

– Ваша «дипломована» книга – пригодницький роман про козаків «Отаман Холодного Яру», це мені теж відомо. Але не більше. Тож кілька слів про неї.
– Річ у тім, що Коліївщину ми традиційно асоціюємо з іменами Гонти і Залізняка. Мене ж зацікавила історична постать отамана Семена Неживого. Загалом же – це він підготував народне повстання. На Лівобережжі прикуповував зброю, у тясминських плавнях її переховував. Цікавий персонаж, хоч і не надто відомий у «великій історії». Щодо відзнаки, то справді – на «Коронації слова» 2013 року книга стала «Вибором видавця».

– І тут Сергій Зінченко знову випросив у Кліо невеличку творчу відпустку. Бо далі була книга у жанрі… фантастики. Просте питання: чому?
– Напевне, тому, що попри життя на землі й навіть на Землі, інколи дивишся у зоряне небо. Та й зрештою – я щодня з фізикою, хоч би підручником. Інші жанри обмежують тебе законами природи, цей – ні. Хочеш – створюй цивілізації, комунікуй їх зорельотами, зустрічай прибульців. Хоча й тут, у «Посланні із підземелля», я теж не полишив Холодного Яру.

– Сюжет не переповідаємо. А все ж цікаво – звідкіля така творча різноплановість?
– Багато читаю. Щонайменше – годину щовечора. Люблю звичний формат книги, електронні даються важче. А кожна прочитана книга – це думки услід. Можливо – власні версії, слідом ідеї. От молоді питають: коли людина починає писати? То я й відповідаю: коли в голові робиться тісно від прочитаних літер і вони звідтіля починають вискакувати. Але то лише початок. Коли вже фразами пруть думки – наступна стадія. А коли починаєте із собою балакати – негайно сідайте за письмового стола. Бо як ви цього не зробите, вашим наступним кроком стане візит до психіатра.

– Однак то все праця для мізків. А як відпочиваєте?
– Як і всі у селі – щось роблю руками. Подобається майструвати. Ріжу по дереву. Маю станочка, електрофрезер. Плекаю сад: щороку «віджимаю» для нього трохи картопляної площі.

– Ви є автором десяти книг. Про що буде одинадцята?
– Майже двадцяти, то видано десять.

– Тоді так: про що буде нова?
– Хочу написати цікаву книгу для дітей у жанрі фентезі. Тобто більше етно-фентезі, у якій на персонажів холодноярських казок і легенд чекатимуть нові пригоди, вже у звичнішому нам світі. Можливо, буде так, можливо – інакше. Побачимо. На те й фентезі, щоб фантазувати. У будь-якому разі матеріалу тут, у Холодному Яру, на всі жанри вистачить.

– Щиро дякую, і з прийдешнім Днем письменника Вас!