«Такого викладача хочеться слухати вічно»

«Такого викладача хочеться слухати вічно»

Викладач з великої літери, людина з «живим серцем», світлою душею, ерудована особистість, відповідальний працівник, надійний друг, чудовий порадник… Усі ці слова стосуються однієї дійсно, великої людини – Василя Івановича Пахаренка, кандидата філологічних наук, викладача української літератури Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Розповідає власний кореспондент \”Нової Доби\”.

Слухати лекції цього викладача можна безкінечно, знаходячи в них щось цінне не лише з навчальної, а й із життєвої точки зору. Його поради цінні й правильні, говорити з ним цікаво на будь-які теми, а головне – з кожної розмови знаходиш щось корисне для себе. А його завжди позитивний, оптимістичний настрій передається всім, хто з ним спілкується.

Крім того, Василь Іванович – знаний науковець, шевченкознавець, автор низки літературознавчих книжок «Незбагнений апостол. Світобачення Шевченка», «Слово, що здолало смерть», «Українська поетика», «Українська література. Підручник для 9-го класу», «Шкільне шевченкознавство», «Начерк Шевченкової етики» та багатьох інших наукових і поетичних видань та публікацій.

Цієї весни Василь Іванович святкує свій 50-ий день народження. Усі, хто його знають, а саме: колеги, студенти (колишні й нинішні), долучаючись до вітань, говорять захоплено, піднесено та позитивно про цю людину.
Студентів Пахаренко підкоряє своїми доступними й цікавими лекціями, неординарністю та глибиною думок
– Василь Іванович – це Викладач з великої літери, – захоплено говорить про улюбленого викладача студентка-магістрантка Навчально-наукового інституту української філології та соціальних комунікацій Світлана Устименко. – На першому курсі він усіх підкорює своїми цікавими й доступними лекціями, на шостому – неординарністю й глибиною думок, які зворушують, приголомшують і змінюють твій світогляд або й життя. Спілкування з ним завжди цікаве, хоч і непередбачуване – ніколи не вгадаєш, що в нього на думці. В університеті Василь Іванович зазвичай у костюмі, з чудовою краваткою і веселою (а інколи й іронічною) усмішкою. Чудова людина, а головне, як на мене, має свої життєві позиції і «незалежні» думки й ніколи їх не зраджує. Завжди допоможе й ставиться до студентів з повагою.
Хотілося б, щоб так років через 50, коли ми зберемося на зустріч випускників, побачити й Василя Івановича. Я думаю, що навіть через стільки років ми пам’ятатимемо лекції з теорії літератури чи екзистенціалізму й зможемо пофілософствувати, як це робили на незабутніх парах. Наостанку хотілося б подякувати Василю Івановичу за неперевершені й «нешаблонні» лекції, а головне – за те, що на парі про ґендер відкрив нам істину нашого життя – це любов і найправильнішу математику: 1+1=3.

Зі слів іншої зі студентки, також з числа магістрів, Інни Клименко, Василь Іванович – людина добра й мудрості, щира й сердечна, щедра й світла, яка вміє любити і співчувати, поважати і порадити, людина з добрим серцем, світлою душею і багатющим внутрішнім світом.
– Для мене знайомство з Василем Івановичем – не просто знайомство студента з викладачем, а нова сторінка шедеврального відкриття. Це те, що дає можливість побачити світ з іншого ракурсу. Усе його життя – це плідна творчість, і до того ж, дуже цікава. Василь Іванович творить скрізь: у своїх навчальних підручниках, статтях, а особливо на лекціях і семінарах. І через його слова долітає не просто теорія літератури, а істина. З таких пар не хочеться йти, а такого викладача хочеться слухати вічно, така людина не забувається, – говорить Інна.
Для своїх колег Василь Пахаренко – не тільки прекрасний викладач, а й хороший порадник та вірний товариш
Багато колег Василя Івановича були колишніми його студентами, яким він і привив любов до літератури та сформував певне ставлення до неї й усього літпроцесу.

Олена Надточій, кандидат філологічних наук, доцент і також у минулому студентка Пахаренка, про свого наставника (адже Василь Іванович був керівником її дипломної роботи), говорить захоплено, розповідаючи про надзвичайно цікаві лекції:
– Василь Іванович викладав у мене «Вступ до літературознавства», «Історію української літератури доби модернізму», «Теорію літератури». Коли ми слухали його лекції з «Історії української літератури доби модернізму», то до нас на пари приходили навіть історики. Із усіх зошитів, які в мене залишилися зі студентського життя, я не викидаю той, що з лекціями Василя Івановича та ще декілька. Василь Іванович – блискучий викладач, пропустити його пару було чимось нереальним. Саме після його пар у мене сформувалося зовсім особливе ставлення до української літератури, саме після його пар почала розуміти глибину літератури. Досі на деяких своїх парах використовую його приклади, які він нам давав, коли пояснював художні засоби: метафору, метонімію. Намагаюся наслідувати Василя Івановича. Із задоволенням прочитала майже всі підручники, книжки. Коли була студенткою захоплювалася його віршами, тобто він ще й як поет талановитий. Як то кажуть: «Талановита людина – талановита в усьому».

Використовуючи слова Конфуція: «Коли ти навчаєш інших, пам’ятай, що повинен мати живе серце і любити ближнього свого, як самого себе», характеризує Василя Івановича як людину з «живим серцем» і його колега, а колись студентка – Оксана Вертипорох, кандидат філологічних наук, доцент:
– Дійсно, людина із живим серцем і глибинним умінням любити ближніх. Особливо пригадуються його лекції на останніх курсах навчання в університеті, коли він міг досить складний матеріал подати так легко й невимушено, бути таким «живим» і мудрим, що наснажувало нас енергетикою, душевною гармонією, спонукало до глибинних рефлексій та самоусвідомлення. Його «живе серце» і вміння любити ближніх, як самого себе, думається, якраз і дозволяє Василю Івановичу залишатися таким же мудрим, толерантним, «живим» колегою для мене і донині.
Юлія Вікторівна Волинець познайомилася з Василем Пахаренком, ще коли навчалася в 11 класі й писала роботу в Малу академію наук. І вже з того часу зрозуміла, що це незвичайна особистість.

– Мені дуже приємно працювати з Василем Івановичем. Якщо в мене складається якась непроста ситуація в житті, в якій тяжко розібратися, то за порадою я йду саме до нього. Вдячна йому за його добрі поради й золоті слова. Він завжди допоможе, підтримає й підкаже, як краще, – із неприхованим захопленням розказує Юлія Вікторівна.
Колеги Василя Івановича, як по кафедрі так і по інституту в цілому, гордяться тим, що працюють разом з ним, мають змогу часто спілкуватися, навіть товаришувати.

Василем Івановичем як науковцем захоплюється й очільниця сусідньої кафедри українського мовознавства й прикладної лінгвістики Ганна Іванівна Мартинова:
– Василь Іванович Пахаренко – відома в Україні особистість, дослідник, шевченкознавець, він першим порушив проблеми Голодомору. Це був дійсно вибух, коли про Голодомор почали говорити, – зазначає Ганна Іванівна. – Ім’я Василя Івановича для Черкаського університету є знаковим. Він вивчає шевченкознавство саме в сучасному ключі, у контексті тих проблем, які порушує сучасне мовознавство, література – як українська, так і світова. Тому насамперед я горджуся, що ми колеги. Бажаю йому творчих успіхів, здоров’я міцного, щоб він ще багато чого додав для розвитку літературознавчої науки, й ця праця приносила задоволення особисто йому.
Директор інституту, де працює Василь Пахаренко, Ігор Іванович Погрібний говорить про колегу, що це один з найбільш відповідальних працівників університету.

– Ніколи від нього немає ніяких прохань про зміну розкладу. Як його склали з самого початку, так він його й виконує. І виконує завжди сумлінно, з притаманним йому скрупульозним, відповідальним ставленням до всього ходу навчального процесу, починаючи з підготовки до кожного заняття, – розповідає Ігор Іванович.
– Ерудит, начитаний, всезнаючий, який орієнтується в багатьох питаннях суспільного розвитку, соціальних проблем України в цілому й Черкащини зокрема, якою він давно цікавиться й ретельно досліджує.

Зовні по Василеві Івановичу можна розпізнати, коли в нього пара, а коли він просто забіг у якихось справах до університету. Якщо в нього немає занять, він собі може дозволити більш вільну форму одягу, щоденну, неофіційну, але на кожне заняття приходить завжди в елегантному костюмі, має класичний і небуденний вигляд. Це ще раз доводить, що Василь Іванович дуже відповідально ставиться до своїх занять.
Позитивно відгукується Ігор Погрібний про Василя Пахаренка, як і про друга, товариша.
– Мало змінився Василь Іванович з років нашого першого знайомства, він і тоді був такий ерудований, начитаний, громадсько-активний і відповідальний. Він відчуває свою внутрішню відповідальність за долю України з тих часів, коли був одним із організаторів того ж таки «Заповіту» і його учасником. І зараз залишається небайдужим до всієї долі Черкащини й України в цілому.
Як його товариш можу сказати, що Василь Пахаренко – це людина, яка вміє дружити, дорожить дружбою. Це надійний друг, може завжди дати пораду, – розповідає Ігор Іванович.

У цей святковий день хочеться побажати Василеві Івановичу залишатися завжди справжнім, з живим серцем, ніколи не втрачати творчої наснаги. А ще – міцного здоров’я, натхненної праці, нехай завжди йому притаманні оптимізм і позитив будуть присутнім у всіх справах та починаннях.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x