«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 14-03-2019, 09:57

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Плани і генплани: як забудовувалися Черкаси
У Черкасах оновлюють Генплан. Ще той, до 2031-го, що з неймовірними потугами ухвалили наприкінці 2011 року і робота над яким тривала... не повірите, з 1997-го. Чув, що в практиці київського «Діпроміста» то був єдиний випадок, коли план на «чотири п’ятирічки» розробляли упродовж «трьох п’ятирічок». Тепер вимагається розвантажити місто від великогабаритного транспорту, передбачити підземні паркінги (ніби необхідність об’їздної «Київ – Дніпропетровськ» чи стоянок на «мінусових поверхах» не можна було передбачити з самого початку). Ну ще там про якийсь виставковий центр у Геронимівці, індустріальний парк біля аеропорту... І допоки я читав про всі оті творіння у перспективі, надумав нагадати історію цих базових документів розвитку. За терміном давнини перших планів 1797, 1815, 1893, 1908 років тут не чіпатиму, бо й без них інформації аж забагато.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Перший радянський та відбудовчий
Після закінчення Громадянської війни у 1923 році місто стало центром Черкаської, а з 1927-го – Шевченківської округи. У липні 1930 року округи ліквідували, Черкаси отримали статус райцентру. На початку 1932 року, після запровадження нового адміністративного поділу УРСР, Черкаський район увійшов до складу Київської області.
І аж тут, після перетурбацій тривалістю мало не в 10 років, у столиці республіки зауважили, що неподалік великий промисловий центр росте собі-розвивається як самосад при дорозі. Упродовж 1932 – 1933 років архітектори та інженери Київського філіалу «Діпромромісто УРСР» розробили «Проект комплексної планіровки і перспективного розвитку Черкас на ІІ п’ятирічку». Розташування міста у центрі України на перетині залізничного і водного шляхів сприяло порівняно швидкому розвиткові його промисловості. Перспективним планом передбачалися концентрація промисловості в окремих, віднесених від житлової забудови, місцях: в районі Дніпра, залізничної станції та Цукрорафзаводу.
Проектом також також передбачалася забудова центральних вулиць 3 – 4-поверхівками (чимало з них збереглося), і зважаючи на подальші перспективи зростання значення Черкас в економіці республіки, проектувалося спорудження адміністративних, громадських, та культурно-освітніх споруд. З такими повелося гірше: майже всі установи, організації, клуби розташувалися в дореволюційних маєтках.
До «черкаського питання» повернулися вже після війни, коли у 1946 році архітектори та інженери Київського облпроекту розробили план відбудови і архітектурної реконструкції нашого міста.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Столиця області
Архітектурне переродження Черкас розпочалося 1956 року після ухвали першого Генплану обласного центру. Як і попередній, розробили його спеціалісти столичного Держінституту проектування міст, і за історико-архітектурним нарисом Сергія Кілессо «Черкаси» 1966 року видання відомо, що зробили це архітектори О. Трикаш та А. Ловенгард. Сергій Костянтинович не додавав собі клопоту повними іменами, тому так. А загалом його поліграфічно непоказний труд кишенькового формату – чи не єдине джерело, в якому в популярній формі «для широкого кола читачів» систематизовано інформацію про роботу архітекторів та її втілення в натурі у перші два повоєнні десятиліття. Тому коли перед затвердженням Генплану – 2011 пішов вал статей «з нагоди», мене дуже здивувало, що сучасні архітектори згадували лише Гесте, якийсь «радянський план» без дати і конкретики та Генплан 1984 року. Тож той, який ухвалювали, у них був четвертим.
Тому буду цитувати Сергія Кілессо, іншого не залишається. Ну хіба що прокоментую в дужках.
«За цим планом (тобто 1956 року) передбачалося зростання населення міста з 62 до 150 тисяч. У зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС і створенням водосховища частина міста з одлноповерховою забудовою – Митниця, що знаходилася біля Дніпра – зносилася. Проектувалося будівництво першої черги комбінату штучного волокна, ТЕЦ та інших промислових підприємств».
В першу чергу забудовувалася і благоустроювалась центральна частина міста. Проектування окремих споруд для Черкас провадили тоді архітектори та інженери Київського облпроекту.
На центральній площі міста розпочалося спорудження величного Будинку Рад. Головний фасад красивої п’ятиповерхової споруди завернено на центральну вулицю Шевченка. Для фасадів використано лицювальну кераміку. Зі смаком виконані архітектурні деталі споруди (успішно розтовчені декомунізаторами у серпні 2015 року та замінені репліками на тему українського тризуба без дотримання пропорцій герба), вдало використано прийоми озеленення перед головним фасадом і з боку вулиці Урицького – тут розміщено фонтан зі скульптурою і сквер з партерною зеленню.
Для спорудження Будинку Рад використано типовий проект, а його переробка і пристосування до місцевих умов виконані на досить високому рівні архітектором В. Штокмаром (авторство проекту належить ленінградському архітектору Миколі Бровкіну і такі самі як наш, Будинки Рад звекли ще в кількох містах Союзу: Липецьку, Пензі, Орлі та інших – що конкретно «пристосовував» товариш Штокмар – я не знаю, але прикол в тому, що тепер саме його називають автором проекту в цілому).
Одночасно з Будинком Рад на центральній площі поверх за поверхом виростав новий готель «Черкаси». До найбільш значних споруд, зведених в місті в перші роки створення обласного центру, слід віднести адміністративний Будинок облспоживспілки (на Гоголя), архітектор В. Талалаєв; кінотеатр «Дніпро», архітектор В. Щербаков; Кооперативний технікум на Комсомольському проспекті (так, тоді і недовго – проспекті), архітектор О. Жир».
Далі Сергій Кілессо зупиняється на вагомому внеску місцевого відділення Діпроцивільпромбуду і домобудівного комбінату в планування і будівництво мікрорайонів, де в кожну квартиру заглядатиме сонячний промінь, озелененню та на подібній ліричній деталізації. Як зразковий, виокремлюється квартал № 400 авторства Лариси Ренькас.
Отой «квартал № 400» – справді цікава штука. Річ у тім, що за Генпланом – 1956 місто перекроювалася так, що й Гесте не снилося. Всі квартали від Казбету до ще неіснуючого в реаліях нового портового комплексу створювалися, фактично, наново. В результаті мали утворитися 15 житлових мікрорайонів з не однією сотнею внутрішніх кварталів. Згідно такої «доктрини» навіть головні вулиці міста перетворювалися у міжквартальні проїзди. На щастя, передумали: надто великих коштів вимагали такі «докорінні зміни».

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном



Коректива-1965 вагою Генплану

За неповних 10 років в статусі обласного центру Черкаси стали цілковито іншим містом. Архітектурно, топонімічно, транспортно, демографічно і взагалі як завгодно. Під водою зник Поділ, з’явилася «велика хімія», вдруге як курорт «розвернулася» Соснівка. Та що казати: нас було 60 тисяч, а стало 132 тисячі. І кожному треба працювати, вчитися, їсти-пити і культурно відпочивати. Уявіть – це так, якби невдовзі нас тут раптом стало десь під 700 тисяч. Ще простіше – вийдіть на вулицю та «побачте» там майже втричі більше людей, ніж конкретної миті. Проте – не загрожує.
Відкорегований план – 1965 прораховував розвиток міста до 1985 року. То зайва балачка – розповідати, що сталося з Черкасами за ці роки. Ще раз вийдіть на вулицю, вибачайте що ганяю, і де б ви це не зробили, у 90% випадків не матиме значення. Покрутіть головою. У тих самих 90% випадків все архітектурне, що побачите, народилося якраз тоді. І попереднє, у 3/4 випадків гідне збереження, пішло під бульдозери теж тоді.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Як «все пропало»
Але вже навесні 1979-го архітекторів спіткала прикрість: прорахувалися. План, який мав працювати ще шість років, «несподівано» себе вичерпав. Чисельність населення неухильно наближалася до «червоної лінії» в 250 тисяч жителів, були освоєні всі передбачені для забудови території, до межі розрослися всі промзони. Про цей факт 6 квітня негайно сповістили громаду, а заодно й повідомили, що Державний інститут проектування міст у Києві розпочинає роботу над новим Генпланом розвитку Черкас, розрахованим на період з 1980 до 2010 року. Варто зацитувати невеличкий абзац.
«Очікується, що населення міста досягне за цей період 400 тисяч. Новий Генплан передбачить подальший інтенсивний розвиток промисловості, розміщення нових підприємств. Намічається ще активніша реконструкція міста. Піднімуться сучасні райони житлової забудови. Нинішнього року київські архітектори представлять готовий план для широкого обговорення громадськістю Черкас».
План – 1980 ухвалили аж 1984-го, і на те була купа причин, але об’єктивно – єдина: смертельно, і зразу на всі схеми, захворіла стара економіка. Упокоїлась вона 1985-го, про кончину невдовзі сповістив новий генсек і єдиний президент Союзу Михайло Горбачов.
Але з Генпланом Черкаси ще якось втовпились. Передбачав він грандіозне житлове будівництво в ПЗР та на Митниці, відведення значних площ під велику промисловість, а ще реалізацію такого оригінального проекту, як «Черкаси-2»: намив кількох островів на мілководді біля Панського, з’єднаних з містом системою мостів з головним – продовженням вулиці Котовського. Не зупиняюся: писано – переписано. Ця урбаністична казка не забулася, час від часу її переповідають, тепер вже кому як з профільних посадовців заманеться.
Мав Генплан – 1984, відкорегований «в духє нових вєяній» вже 1986-го, ще одну територіальну тему, і як не дивно, з тією ж неофіційною назвою «Черкаси-2». Вона теж то втрачає актуальність, то повертається. Принаймні – у медіапростір. Нещодавно ось знову було.
Як відомо, наше місто обмежене в нових площах. Там водосховище, там ліс, там агроугіддя і впритул – села, там просто зразу села. А місто ж має рости... Ну тепер – то чисто теоретично.
Так ось вихід: Черкаси зростатимуть за рахунок ближніх сіл. У лютому 1983 року так інтегрували Дахнівку. За фактом – мініатюрна заміточка у «Черкаській правді» за 27 число: «Обласний центр відразу виріс на 280 га і збільшився на 4550 чоловік населення. У свою чергу, місто зобов’язане поширити на колишнє село усі зручності».
«Дебют ідеї» на практиці відбувся, слідом її розвиток в теорії. Найбільше про це говорили і писали у травні 2007-го: Хутори, Леськи, Геронимівка, Червона Слобода – нові райони Черкас. Чимало часу минуло відтоді, але й зараз деякі посадовці повертаються до теми приєднання сіл. Навіщо – того сказати не можу.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Фото Івана Коляди

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода