Хрещення правителя і хрещення держави князя Володимира

Володимир Чос, RSS,
Дата: 14-03-2019, 10:41

Взагалі, перша половина Володимирового князювання була дуже кривавою. І мусило пройти багато років, поки проміння істинного світла освітило і його. А було це так…
Київська земля у той час переважно була язичеською, поганською. Але у нас язичество не було на такому розвинутому рівні, як у древніх Єгипті, Греції, Римі... Язичество на Русі являло собою хаотичне нагромадження так званих богів, які не мали чіткої ієрархії і у своїх значеннях часто суперечили один одному. Тобто, слов’янське язичество було швидше забобоном, а не релігією.
При князі Володимирі Київська Русь являла собою міцну, серйозну державу. З різних країн сюди прибували посли. Іноземці (іудеї, мусульмани, німці, візантійці...) звертали увагу князя на осоружність язичества і кожен запрошував звернутися до їхньої віри. Володимир і сам розумів, що язичество – явище ненормальне, а тому уважно вислуховував усіх.
Особливо йому сподобалася проповідь грецького філософа-християнина. Вони довго розмовляли, філософ ознайомив князя із змістом Біблії, із суттю християнства... В кінці проповідник дістав ікону «Страшний Суд» і вказав на зображених праворуч праведників, які радісно прямують у Рай, і на намальованих ліворуч грішників, що йдуть на муки до Пекла... Володимир подивився, зітхнув тяжко і мовив: «Добре цим, справа, горе цим, зліва». Проповідник відповів: «Якщо хочеш і ти праворуч стати, то охрестися». Володимир подякував гостеві і відпустив з великою честю й подарунками.
Князь хотів стати християнином, та все ж, щоб не помилитися у такій важливій справі, наказав своїм людям, щоб вони походили по різних країнах і особисто пересвідчилися чия віра краща.
Коли посли прибули в столицю Візантії Константинополь, то були надзвичайно вражені величністю християнських храмів, урочистістю богослужінь, красою одягу священиків, приємним співом півчі... Повернувшись до Києва, мандрівники доповіли, що християнська віра візантійців – найкраща!
Князь Володимир остаточно вирішив прийняти хрещення. Але хотів, щоб і його жінка була християнкою. Та і роду щоб знатного... Ну, як Анна – сестра візантійських царів! Проте як довести, що саме такий зять їм треба?
А слід сказати, що в ті часи далекі й древні, головним заняттям правителів була війна. І якщо війни довго не траплялося, то і військо, і народ були дуже невдоволені, вважаючи, що князь не на своєму місці. Отож пішов князь походом на Крим, на засноване візантійцями місто Корсунь, чи як ще його називали – Херсонес (околиця сучасного Севастополя).
Без бою заволодівши містом, Володимир надіслав у Константинополь послання. Прошу, мовляв, руки вашої принцеси, а то і вас захоплю, як це місто... Там погодилися на весілля, тільки з умовою, що Володимир прийме хрещення. «Я охрещуся, – сказав князь, – оскільки ще до днів цих уподобав закон ваш, і любий він мені, і віра ваша, і богослужіння... Хай ті, що прийдуть із сестрою вашою, охрестять мене».
Коли Анна, разом з деякими сановниками й священиками, прибула в Корсунь, то дізналася, що з князем сталося лихо. Захворів він очима – зовсім перестав бачити... Сказала тоді йому Анна: «Якщо хочеш хвороби цієї позбутись, то охрестися негайно, а коли ні, то не позбудешся цього». У відповідь Володимир мовив: «Якщо справді так буде, то великий Бог християнський». І відразу після величного обряду хрещення, ніби луска впала з князевих очей і отримав він зцілення! «Тепер тільки узнав я Бога істинного!» – радісно вигукнув він. Свідками цього дива були його воїни і багато з них тоді також увірувало й охрестилося. Слава Богу!
Хрестилися у церкві святої Софії. При хрещенні князь отримав ім’я Василь. Тоді і одружився він на Анні з Візантії. На знак подяки, Володимир наказав звести нову церкву святого Іонна Предтечі.
Повертаючись до Києва, Володимир узяв із собою корсунських священиків, мощі святого Климента та його учня Фіва, а також деякі ікони та церковний посуд.

Державна релігія
Прибувши до Києва, князь Володимир прийняв найважливіше своє рішення – визнати християнство релігією державною! Язичеських ідолів, ще вчора таких шанованих, почали знищувати, а віру християнську широко пропагувати. Після цього в серпні 988 року оголосив князь через посланців усьому місту, щоб люди, не зважаючи чи багаті вони, чи бідні, чи жебраки, а чи раби, усі бажаючі йшли до Дніпра хреститися.
Ось як про цю найвизначнішу в нашій історії подію оповідає літописець Нестор: «І почувши це, люди йшли з радістю, раділи й говорили: «Якби це не було добре, не прийняли б цього князь і бояри». Ранком наступного дня зійшов Володимир із константинопольськими і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі – до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли й творили молитву. І було видно радість велику на небі і на землі: скільки душ врятованих! А диявол стогнав, причитаючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я зі служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений... і вже не буду царствувати в цих землях». Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що створив небо й землю! Зглянься на нових людей Своїх, дай же їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну й неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на Тебе і на Твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли».
Так на горі, де стояв Перун, звели дерев’яну церкву святого Василя. А на місці загибелі благочестивих Феодора та Іоанна, запрошені з Константинополя талановиті зодчі, у 988-996 роках збудували перший кам’яний храм на честь Богородиці. Як церкву збудували, зайшов князь до неї помолитися.
– Господи Боже! – мовив він. – Поглянь із неба, і дивись, і відвідай сад Свій, і збережи, що насадила правиця Твоя, – людей цих нових, серця яких Ти навернув до розуму, дав пізнати Себе, істинного Бога. І доглянь церкву цю, що збудував недостойний раб Твій во ім’я Матері, Яка народила Тебе, – пріснодіви Марії Богородиці. І коли помолиться хто у цій церкві, то почуй молитву його і відпусти всі гріхи його, ради молитви пречистої Богородиці.
І пообіцяв князь, що десяту частину своїх прибутків буде віддавати на церкву, і наказав щоб і бояри чинили так. Через це і саму церкву стали звати Десятинною. Священиком у ній князь призначив Анастаса Корсунця.
Щоб прилучити до віри Христової не лише киян, а і всю Русь, почав князь будувати церкви і ставити священнослужителів по всій державі. І робилося це добровільно, без примусу. Володимир вибрав кращий спосіб. Він почав улаштовувати школи (перші паростки освіти у Київській землі), щоб через науку привести людей до віри. Адже, як говорить Біблія, «Не добре душі без знання» (Притч. 19.2).
Спершу школи були лише для заможних, знатних громадян. А яким був доти їх загальний культурно-освітній рівень, можна зробити висновок по тому, що багато матерів уперто не бажали віддавати своїх дітей у науку. Навіть плакали за школярами, як за померлими. Отож не дивно, що по деяких землях язичество утримувалося аж до ХII ст.
Дехто каже, що особисте прийняття християнства й установлення віри Христової, як державної релігії, було для князя тільки політичним ходом. Мовляв, думав князь: обрали ж християнство у Візантії, Чехії, Польщі, то чим я гірший? Що ж, «Як небо в висоті і земля в глибині, так серце царів – недосліджене» (Притч. 25.3). А літописці зазначали, що ставши християнином, Володимир справді став «новим чоловіком», так змінилися його вдача й характер. Слава Богу!
І не раз Бог рятував князя від небезпеки. Якось у день Преображення Господнього, Володимир із невеличким своїм загоном вступив у бій з печенігами, що якраз наскочили на Васильків. Але сили були нерівними і довелося князеві тікати. Ледве зумів він відірватися від погоні і заховатися під мостом. Палко молився, щоб не знайшли його переслідувачі. Тоді ж і пообіцяв, що як тільки залишиться живим, то збудує у Василькові церкву святого Преображення. І як небезпека минула, виконав князь обіцянку. Звідти і пішла традиція будувати храми в подяку за перемоги над загарбниками...
Як було освячено новий храм, то влаштував князь велике свято. Запросив на нього своїх бояр, посадників, старійшин та ще багато різних людей, а убогим роздав триста гривен. Такі ж свята для знаті й народу влаштовувалися щороку.
Князь надзвичайно любив читати Святе Письмо. Дуже запали йому в душу слова: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Матвія 5.7), «Продавайте достатки свої та милостиню подавайте. Робіть калитки собі нестаріючі, – невичерпний скарб той у небі, куди не закрадається злодій, і міль де не точить» (Луки 12.33), «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де буде скарб твій, – там буде і серце твоє!» (Матвія 6.19-21). І слова Давида: «Добрий муж милостивий та позичає, удержує справи свої справедливістю” (Пс. 111.5) та Соломона: “Хто дає убогим – Богу позичає» (Сол. 19.17). Пройняли князя ці святі слова. І звелів він, щоб жебраки й убогі приходили на княжий двір. Там вони могли їсти, пити, а на прощання їм ще й давали якусь суму кунами.
«Але ж немічні і хворі не можуть дійти до дому мого!» – подумав князь. А тому звелів, щоб навантажили запряженого вола хлібом, м’ясом, рибою, різними овочами, діжками з медом і квасом, та й розвозили по місту питаючи: «Де хворі й жебраки, що не можуть ходить?» І роздавали їм усе необхідне... Дуже радів князь, що може допомогти нужденним. І робив так щонеділі...
Взагалі, любов до ближнього була у Володимира такою великою, що він навіть відмінив смертну кару. Але злочинці сприйняли княже милосердя, як уседозволеність. І кількість нахабних та жорстоких злочинів почала зростати. Нарешті, церковнослужителі прийшли до князя, щоб поговорити на цю тему. Єпископ сказав Володимиру:
– От побільшало розбійників, чому не караєш?
– Боюся гріха, – відповів той. – Сказано ж: не вбивай (Другозаконня 5.17).
Вони ж мовили йому:
– Ти поставлений Богом на кару злим і на милість добрим. Тобі належить карати розбійника, але після встановлення вини.
Князь погодився, але вимагав, щоб покарання було справедливим.
Отак і жив Володимир у мирі й любові з людьми, та в страсі Божому. Німецький літописець Дітмар запевняв, що тоді у Києві височіло 400 церков, створених стараннями нових християн. Українська Православна Церква шанує князя Володимира, як Святого і Рівноапостольного.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода