Якщо нині сегмент товарів, придбаних пересічним туристом на згадку про відвідини того чи іншого українського міста, вписується у 3–4 позиції (перша з яких, звісно, «магнітик»), то кілька десятиліть тому іміджева індустрія приносила чималі прибутки кожному підприємству, де таку випускали.

Сувенірна панорама
Від прикінцевих 1950-х і до середини 1980-х у Черкасах над пам’ятною продукцією, як суміжною, чаклували чималі творчі колективи при багатьох виробництвах. Найактивніше молодий обласний центр «тиражували» машинобудівний завод імені Петровського – на значках, м’ясокомбінат (він взагалі був першим із тих, де взялися опановувати цей ринок) – на виробах із рогу, деревообробний комбінат залишав згадку про Черкаси у товарах із природних матеріалів, на ЗТА працювали з чеканкою, з майоліковими виробами мали справу на місцевому виробничому об’єднанні будматеріалів і навіть тютюнова фабрика випускала подарункові серії «Черкаси» із зображенням нової місцевої архітектури. Довершували асортимент «товарів на згадку» серії поштових листівок. Їх, щоправда, щедро тиражувало київське видавництво «Радянська Україна», зате адресно. Саме такі комплекти у 1960–1980-х роках вважалися мало не обов’язковим придбанням у кожному новому краї, де вперше опинявся подорожній нехай хоч у відрядженні.
Тож відповідним асортиментом «радували покупців», – як традиційно констатували газетярі, – десятки підприємств та ще сотні кустарів із Черкас і області. Особливо потужно спрацювала індустрія 1966-го у форматі підготовки до 50-річчя Жовтня. За рік до «славної дати» в обласному Будинку Рад відбувся грандіозний випердос (перепрошую, то самокритичний номенклатурний сленг, означає «виставка передових досягнень») за участі 15 районів та окремо Черкас, Сміли і Умані як «найсувенірніших» міст. Черкаси представляли вироби м’ясокомбінату, меблевого об’єднання «Дніпро», фабрики художньої вишивки – донедавна ще артілі – імені Лесі Українки. Про статусність заходу свідчить присутність на ньому першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. І звісно ж, «товариш П. Шелест дав високу оцінку виставці, мистецькій роботі черкаських умільців».

Особлива «Аврора»
Ну й як з таким підходом – та без головного сувенірного підприємства? І його створили у Черкасах 1 березня 1968 року. Називалося по-пролетарськи, але красиво: «Аврора».
Спочатку то була лише дільниця з 15-ма робітниками, за рік – цех, ще через один – фабрика із семи дільниць, на якій трудилося понад 100 працівників, власне, в основному працівниць. Відповідною була й динаміка зростання обсягів виробництва: починали з товарів на 300 тисяч карбованців на рік, а на початок 1972-го вийшли на один мільйон. За цей час на «Аврорі» розробили і запустили в серії понад 50 різновидів пам’ятних виробів із найрізноманітніших матеріалів, але понад половину – із пластмаси й оргскла. І хоча до товарів першої необхідності сувеніри не належали, у покупців вони завжди мали чималий попит. Та не лише «через туризм». Адже скільки б не боролися в радянській країні з «проявами міщанства», усілякими там слониками-скарбничками, нормальній людині завжди хотілося, аби її помешкання хоч трохи відрізнялося від казарми.
Тож ідеологам довелося зважати на реалії, а більше – брати ситуацію під контроль. І це їм вдалося, адже певною мірою сувеніри стали таким самим «пропагандистом і агітатором», як і газета «Правда».
Та до честі творчої групи конкретно «Аврори», вона не зациклювалася на рекомендованому згори асортименті як профільному. І паралельно з «Інтернаціональною дружбою», «Нашим Іллічем», «Дорогами Слави», «Урицьким» та усім подібним ставила на потік сувеніри, цілком придатні за побутову естетику.
Так, в асортименті тоді було чимало «кумачевого». Але водночас – «Дніпрові зорі», «Софіївка», «Бувалий козак», «Соснівка», «Біля криниці», «Мрія рибалки», «Річковий порт», «Місток у Ювілейному парку», «Великий Кобзар», «Драмтеатр».
Творча група «Аврори», до складу якої тоді, на початку 1970-х, входили Вілен Подольський, Валентин Савченко і художник-гравер Віктор Коїнов, активно і натхненно популяризувала видатних земляків: Шевченка, Гонту із Залізняком, Хмельницького, Симиренка, Гулака-Артемовського, Піддубного, Нечуя-Левицького. Нині такі сувеніри – велика рідкість навіть у середовищі колекціонерів, адже їхній тираж часто визначався за залишковим принципом.
А ще сувенірка перетворювала у затребувані вироби промислові відходи. З непотребу «чудесниці-хімії», якого в Черкасах не бракувало, з’являлися кліпси, браслети, ремінці для годинників, поліхлорвінілові сумочки і навіть «скло» заднього та поворотного ліхтарів до «Москвичів».
У мене небагато суто черкаських сувенірів, і мало не всі вони колись слугували скромною естетикою дідівської хати. Дід Вася був геройським фронтовиком, для якого війна скінчилася аж у серпні 1945-го в Маньчжурії, тож щороку на 9 Травня його запрошували до школи. І щороку дарували книжку та золотий танчик на чорному обеліску. На серванті тих танчиків стояло штук п’ять. І лише нещодавно з фото Ростислава Єпейкіна довідався, що на «Аврорі» складали виріб Тетяна Баранова і Олександра Маркова. Чи має це значення? Для мене – так…