У Черкасах – …напівмарафон!

Свято буває святковим і… не дуже святковим. І кожен з нас у повній мірі міг це відчути. Це бувало тоді, коли свято святкувалося, але ніби за інерцією. Бо і належало свято тій епосі, що вже минула. Було таке ж відчуття, коли свято було для нас новим і ми його ще не звикли святкувати. Отож свято було. Та атмосфера свята ще була не дуже помітна. Бо і для цього потрібні дружні зусилля. Інколи дуже немалі.
У минулому році добре відчувалося, що 14 жовтня – це справжнє сузір’я свят, поєднаних одне з одним на Покрову. І справді ж і День козацтва, і День Захисника України, і річниця створення УПА. Тому хотілося б, щоб атмосфера свята була і справді святковою.
Отож ще 13 жовтня, проходячи Соборною площею міста Черкас я помітив (бо і не можна було не помітити!) розташовані на ній металеві конструкції, супроводжувані певним, не дуже вже потужним накриттям. Була і сцена, і деякі ділянки вулиці були відділені металевої огорожею. Мабуть, з метою, щоб на цих відгороджених ділянках проводити якісь змагання.

Тому відразу і виникла думка:
– Завтра свято… І, мабуть, саме тут має бути – щось цікаве!
Отож, наступного дня я і вирушив на Соборну площу. Але маршруткою доїхати до останньої зупинки не вдалося. Дорога була перекрита і далі довелося добиратися пішки. Дійшовши до перетину площі з бульваром Шевченка, помітив спортсменів, що бігли по проїжджій частині бульвару. Перейти далі, на площу, можна було на пішохідному переході. Там порядкував один з організаторів, який у випадку, коли серед бігунів з’являлася помітна прогалина, показував пішоходам жестом – можна проходити… Отож і звичайні перехожі відчували себе ніби учасниками спортивних змагань.
На площі вирувала атмосфера свята. Можна було сфотографуватися на пам’ять про цю подію. Можна було випити гарячого чаю. І скуштувати смачних галушок. Ціна порції галушок автору цих рядків здалася дещо кусючою. І він уже і ніби відмовився від ідеї посмакувати галушками. Але тут з повідомлень одного з організаторів свята, що не випускав з своїх рук мікрофон, я дізнався, що галушки, виявляється… справжні, полтавські!

Тому і був привід замислитись:
– Ну, коли ще виберешся до Полтави… А тут, бач, у Черкасах – полтавські галушки!
Отож плани мої змінилися. І підійшовши до дівчини, що пригощала галушками, усе ж, до кінця не довіряючи рекламі, запитав:
– То галушки… і справді полтавські?!
Дівчина лукавити не стала, а тому інформацію видала якнайточнішу:
– Кухаря вчора привезли з Полтави…
Інформацію була для мене переконливою і я замовив порцію галушок. І їх смаком, звісно ж, не був розчарований.
Про марафони чи напівмарафони, які проводяться десь у містах, доводилося дізнаватися з повідомлень газет, з радіо- чи теленовин. У таких змаганнях, що проводилися десь за кордоном, і брали участь, і перемагали українці. Про що наші ЗМІ, певна річ, повідомляли. Отже, саме слово – напівмарафон… – не було для мене несподіваним. Несподіваною була та святкова атмосфера, що виникала навкруг завдяки цій спортивній (і не тільки!) акції. Бо і сама назва – напівмарафон… – включала у себе не тільки напівмарафон (а це відстань трохи більше 20 км). Були і змагання з бігу на 10 км і на 3 км. Були і змагання для дітей, за якими спостерігали, певна річ, і дорослі.
Переможців нагороджували на сцені. І один з переможців, як з’ясувалось, виявився переможцем подвійним – оскільки, як було оголошено ведучим, перемагав і у позаминулому році. Отже, є у нас, виявляється, істинні чемпіони, бо кажуть, що один раз можна перемогти за рахунок завзяття, а ось другий раз… тільки завдяки більш високій спортивній майстерності!
І під час усіх цих подій хвилююче і оптимістично звучала знаменита пісня про чемпіонів відомого англійського рок-гурту. Не раз чув її раніше, але саме тепер вона сприймалася по-особливому, з якимось ще незнаним українським ліризмом. І не дивно, що і у мене самого написався вірш (і вірш пісенного плану!), навіяний цим незабутнім всесвітнім хітом.

Ми – українські чемпіони! 14.10.18р.

Коли навкруг сяйлива осінь
І ще зелена, й золота,
Суцвіття сил – стрімкій дорозі…
Що крізь думки і крізь літа!

Квітують напівмарафони
У невгамовності своїй.
Ми українські чемпіони
Дзвінких і трепетних надій!

Коли життя тривожним шквалом
Ніби звільняється від пут,
То і бажаючих немало,
Щоб чемпіонити отут!

Ну певна річ, це справді круто!
Хоч вистача у серці криг.
Бо і зумів ти стартонути
Та і до фінішу добіг.

Квітують напівмарафони
У невгамовності своїй.
Ми українські чемпіони
Дзвінких і трепетних надій!

І можливо мине зовсім небагато часу і у супроводі гітари з моїх уст полине пісня, написана на цей вірш. А, може, за справу візьметься хтось з талановитих українських музик?! Бо наша молодіжна музика у ці нелегкі часи і справді ж починає буйно розцвітати. Бо і кому ж, як не чемпіонам квітучих нот, співати пісню про українських чемпіонів!
Так, свято було, певна річ, святковим. І це, звичайно ж, підсилювало гостроту відчуття свята!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x