Матрьошки з Монастирища
Може, нині про те й не слід згадувати, а може навпаки – декому б і нагадати, та шкода – не прочитають, – але «сувенірні» підприємства Черкащини активно долучилися до виготовлення відповідної продукції для Олімпіади-80 у Москві. Не всім охочим надавалася така честь: вимагалося перемогти у профільних конкурсах, отримати ліцензію, пройти кілька етапів перевірок якості, а вже потім «штампувати логотип».
Зрештою, на весну олімпійського року таке право здобули 14 підприємств області, а випускали вони
56 видів «почесних» товарів. Найпершою гідною високої честі ще 1977-го визнали продукцію Черкаської фабрики художніх виробів імені Лесі Українки, яка, пропагуючи український етностиль, давно працювала на зовнішньому ринку. Тож наші вишивальниці під керівництвом головного майстра Антоніни Задувайло та головного художника Галини Грабовської успішно розробили та впровадили у виробництво вишиті презенти для офіційних закордонних делегацій.
Власне, кілька років тому Галина Федорівна й розповіла мені, як усе відбувалося. То окрема довга оповідка з виробничими акцентами, а тут лише констатуємо: олімпійські хусточки, серветочки-скатертиночки
«і т.д і т.п» у Москві були нашими.
Само собою, до столиці вирушили й вироби Черкаської фабрики сувенірно-подарункових виробів: із запропонованих її умільцями зразків продукції комісія затвердила два варіанти металевих декоративних тарілей із зображеннями античних атлетів – метальника списа та дискобола, а також керамічні таці з набором невеличких глечиків.
Відомі на ринку виробництва – зрозуміло. Та ось випадок особливий: ексклюзивні партії найпопулярнішого серед іноземців сувеніру, знаменитих олімпійських матрьошок, виготовлялися на Монастирищенськомуобозобудівному заводі! Не дивуйтеся такій архаїчній назві: ще не так давно в «космічному» Союзі налічувалося кілька десятків столярних підприємств, де складали підводи, вози, сани. Ось на такому виробництві заводські художники Наталя Косенко і Василь Поштерян і створили своїх неповторних «Українку» та «Козака», за що були удостоєні Дипломів Олімпійського комітету. Та й без них очевидно: матрьошка-українка, не кажучи вже про матрьошку-козака, – то неабияка дивина ще тоді й абсолютний раритет тепер.

Крамниця на Комсомольській
Звісно, не вся така продукція призначалася для закордонних гостей, більша частка залишалася на внутрішньому ринку. І цілком логічно, що як де, а в Черкасах її зібрали в одній спеціалізованій крамниці, яка так і називалася: «Олімпійський сувенір». На вулиці Шевченка, при Центральному універмазі, відкрили її восени 1978-го. До слова, великий відділ «Сувеніри» був і в самому універмазі, який згодом стане називатися «Дитячий світ».
Та й це ще не все. Хоч великий сувенірний відділ мала і «Юність» неподалік, та й загалом всі універмаги міста, після успішного досвіду реалізації сувенірів до Олімпіади, тему, як то кажуть, вирішили
«розкручувати».
І на вулиці Комсомольській, по діагоналі від стадіону, 5 листопада 1982 року, відкрився спеціалізований магазин «Український сувенір». В національному стилі оформили інтер’єри, стіни «під петриківку» розписали майстри з Дніпропетровщини. Стеля між залами, як в українських хатах, розділялася сволоком, полиці теж відповідно декорували. Одним словом – покупець з порогу пірнав у колорит, що й вимагалося.
«Продукція фабрики імені Лесі Українки, зрозуміло, широко представлена в магазині «Український сувенір». А з нею сусідять вишивки, які народилися в нашій Умані, в Києві і Переяславі-Хмельницькому, Чернігові і Чернівцях, у знаменитому своїми майстрами селі Решетилівці на Полтавщині. І кожна річ своєрідна, відзначається неповторним колоритом, узором, характерним для місць, звідки її прислали.
Очі розбігаються, коли заходиш у цей магазин. І не знаєш, на чому спочатку зупинити свій погляд. Світ народного мистецтва – чистий і радісний – відкривається перед тобою.
Подих перехоплює від краси, яка чекає на тебе у відділенні ткацтва. Рушники і скатертини, спідниці і плахти, покривала і серветки – дивовижна палітра лунких барв гаптування. Її викликали до життя натхнення і вміння богуславських, кролевецьких, дегтярівських майстрів.
Довго не відпускають від себе килими ручної роботи з Косова, Глинян і Коломиї.
І знову зустріч із радістю – відділ кераміки. Не можна не замилуватися роботою богуславських, косівських, ужгородських гончарів. Це – набори для кофе, молока і вареників, квіткові вази, декоративна скульптура.
Оздоблені витонченою інтарсією шкатулки і альбомниці, різьблення по дереву, тарілі з петриківським розписом – не перелічити всього, що пропонує магазин. Тут засвітилися самоцвіти України, вічні перлини народного мистецтва. Добре, що з’явився у нас цей магазин», – вже наступного дня після відкриття про нову крамницю розповіла місцева газета.
А ще краще, що зберігся, адже мало не 40 літ – то, в часи постійних замін вивісок, таки вік.