… сльози
– Я люблю тебе просто так!
– Я тебе люблю і хочу створити для ТЕБЕ комфортний простір для твого життя!

Таку любов називають Божою, ідеально-безумовною. Такою, саме такою любов’ю батьки мають любити своїх дітей!
Любити – це про батьківське прийняття і віру у своє чадо!
Любити – це про батьківську турботу, але не страх і суцільну тривогу, яка засіює дитячий мозок сумнівами, зневірою, жалістю і формує жертву соціуму!
Любити – це про «бути поруч і допомогти» навіть, якщо є непоправне, є помилки.
Любити – це хвалити і мотивувати.
Любити – це давати своїй дитині можливість обрати власний шлях розвитку.
Любити – це вірити в себе-батька чи маму!
Любити – це дозволити бути, жити без батьківського втручання. Це відпустити вчасно!
Намалювала якусь ідеальну картину, але це реальність, яку кожен може створити для себе і своїх рідних. Було б бажання)
Як же навчити себе, батька чи маму, любити такою безумовною любов’ю своїх дітей?
Лише через вміння любити безумовно себе!
Лише через вміння любити безумовно, безкорисно свого партнера, друга, чоловіка чи дружину.
Любити, бо не любити неможливо!
Давати, але не задарювати.
Піклуватися, але не жаліти!
Допомагати, але не робити замість …
Часом, до мене приходять з образами на своїх батьків, бо ті любили якоюсь дивною любов’ю. І Та антилюбов крокує по життю і з партнерами.
Не любов, а суцільне страждання і покарання.
Чому ж так відбувається? Якщо дитя вдома страждало від покарань (моральних, фізичних), то цей процес покарання вживається так у мозку, що в дорослому житті ми не можемо вже жити інакше, бо покарання – це один з основних методів прояву любові. Деструктивний, але ж метод.
Карати дитину – це прививати їй соціальне почуття провини та сорому! Це постійно тримати в страхові. І в дорослому віці людина, яка в дитинстві потерпала від покарань за оцінки, невимиту підлогу, та інші невиконані справи, буде карати себе сама (знущатися зі свого тіла: різати себе лезом, давити, шкрябати, чухати, колоти; вживати різні речовин та ін.) або ж карати інших. По типу – мене так виховували і я так буду!
І тут про любов не йдеться. Тут про протилежне почуття – ненависть. Яке за своїм енергетичним складом в рази сильніша ніж любов. Ненависть – руйнівна! Любов – те, що спонукає будувати, створювати.
Любов – турбота!
І якщо ви усвідомили, що вас дитина більше боїться, аніж любить, то варто міняти вектор свого виховання і прояву своїх безкорисних безумовних почуттів.
Усвідомте, ви любите своїх рідних за щось? Чи просто так?
Самоспостереження цікаве і корисне.
Самоспостереження призводить до знищення образливих заноз і показує шлях, яким варто рухатися нам, дорослим, щоб навчитися любити безумовно та безкорисно себе та своїх дітей, рідних, близьких.
Перший крок – прийняття себе малого! Так! Саме в тому віці, коли нам діставалося на горіхи від наших батьків, нам максимальне потрібне було прийняття нас же нашими батьками.
Допоки ми не приймемо себе зі своїми комплексами, негативними сторонами і допоки не почнемо самотужки ставати кращими, вдосконалюватися і саморозвиватися , навряд чи зможемо себе полюбити і ставитися до себе як до цінної людини в цьому світі.
Часом, у цьому процесі власних змін, мотиваторами для нас можуть ставати наші ж діти.
І ось тут фраза «ЗАРАДИ ТЕБЕ, синку/донечко» є дуже доречною. Заради дітей варто вчитися любити себе безумовно і безкорисно! Заради дітей варто вчити і виховувати себе …
Люблю…
І далі буде.