Учора у прес-центрі «Нової Доби» мали нагоду спілкуватися із поважним гостем – міністром природи Остапом Семераком. За словами Остапа Михайловича, Міністерство екології й природних ресурсів України не просто прийнятніше, але й доречніше називати Міністерством природи. У такий спосіб слушно акцентуємо на діяльності цього органу загалом, адже Міністерство природи насамперед формує державну політику захисту навколишнього середовища.
– Ця на перший погляд дрібниця чимало важить. Відколи ми почали працювати у Міністерстві, то зрозуміли, що в системі пріоритетів в українському суспільстві питання довкілля стоїть далеко не в першій десятці й навіть не одразу за нею. Скрушно усвідомлювати, що світ за останні десятиліття своїм антропогенним впливом завдав величезної шкоди довкіллю, так сталось, зокрема, і в Україні з її тяжкою індустрією радянського типу.
Сучасні дослідження свідчать, що тривалість життя людини лише на 15% залежить від якості медицини і на 85% – від способу життя і стану навколишнього середовища, в якому вона живе. Звісно, на планеті із забрудненими атмосферою, водами і ґрунтами неможливо зберегти своє здоров’я. Тому сьогодні треба серйозно задуматися над охороною навколишнього середовища, дбати про фінансування цього процесу, звернути увагу на оновлення вимог і зміни в законодавстві. Без цього не матимемо підвищення якості життя.
Над цим і працює Міністерство природи. Але складність у тому, що ця проблема стосується не лише середньостатистичного суспільства, а й мас-медіа, політиків, органів місцевого самоврядування і центральної влади. Що частіше порушуватимемо це питання, то більший інтерес воно викликатиме і, відповідно, помітнішими будуть результати. Насправді ж є й інший бік проблеми: щойно вона набуває розголосу, як суспільство завмирає в очікуванні якогось швидкого видимого результату. Так, останнє соціологічне опитування в Україні, проведене громадськими організаціями на кошти ЄС, свідчить, що сьогодні 93% українців вважають проблему довкілля глобальною. Понад 80% українців готові змінити своє життя і стати більш eco-friendly. Та все ж багато хто певен, що покращенням стану довкілля мають перейматися органи влади. І лише третина задумується, що зміни ці залежать насамперед від кожного з нас.
Часто у великих містах навесні і восени чути запах горілого листя, трави і сміття. Він же небезпечний тим, що виділяє канцерогени, важкі метали. І якщо хтось, приміром, може дозволити собі купити очищену й нешкідливу воду, то повітря – скрізь однакове, і від забруднення атмосфери страждають усі. Тому люди нарешті задумуються над своєю екологічною поведінкою і, відповідно, прагнуть змін.
– Такий позитивний досвід мають студенти ЧНУ імені Б. Хмельницького, які щовесни охороняють підсніжники у Холодному Яру. Ми знаємо, що сьогодні ви мали нагоду спілкуватися з ними. Скажіть, чим відрізняються наші студенти від студентів з інших міст, які теж переймаються екологічними проблемами?
– Так, сьогодні я зустрівся з черкаськими студентами, серед яких були й ті, що особисто чергували біля рідкісних квітів удень і вночі разом із викладачами. Це насправді вражає, адже така робота не передбачена навчальною програмою, вона є їхнім покликом, волонтерством, що потребує жертовності. Я був щасливий зустрітися зі студентами, які вважають охорону підсніжників своїм обов’язком. Ми завели розмову про екологічну політику, майбутнє світу, пов’язане із новими екологічними практиками. Говорили і про майбутнє самих студентів, пріоритети, які я сам ставив свого часу перед собою і тепер рекомендував їм. Зараз у різних областях в рамках формування нової екологічної політики за останні 2 роки ми впроваджуємо закони.
– Коли ви почали працювати в Міністерстві, таких законів не було?
– Не було. Уявіть, за цей час ми ухвалили 15 нових законів. Ні, ми не вигадали якийсь український велосипед – такі нормативи існують у країнах ЄС. Щойно я став міністром природи, задекларував імплементацію західноєвропейського законодавства природоохоронних стандартів в Україні як один із пріоритетів діяльності. Зараз важливо розпочати ухвалення реформи екологічного контролю, моніторингу й управління відходами. Йдеться не лише про тверді побутові відходи (по-народному – сміття), а й промислові, сільськогосподарські, небезпечні тощо.
Зрештою, серйозність проблеми, яка нас спіткала, пов’язана зтим, що самі лише комунальні відходи в Україні за рік тановлять 10% від усіх викидів у державі. Складність і в тому, що чимало небезпечних відходів можуть бути незначними, але при цьому мати суттєвіший вплив на довкілля і наше здоров’я. Це стосується старих агрохімій, що вже давно збанкрутували, складів, що стоять без господарів десь у полях чи маленьких містечках. На таких територіях близько 10,5 тисяч тонн агрохімікатів, які йдуть у ґрунтові води, у водні об’єкти і так далі.
Наразі ми маємо інструмент розв’язання цієї проблеми – перероблення небезпечних відходів через транскордонну утилізацію. На сьогоднішній нараді в ОДА я поставив завдання активізувати таку роботу. Звісно, величина цієї проблеми в кожній області різна, але оскільки Черкащина – аграрний регіон, то вони тут помітні. Але цього року ми створили відповідні можливості для покращення ситуації, тому сподіваюся, що спільними зусиллями зможемо впоратися.
– На сайті Міністерства природи є інтерактивна карта стихійних сміттєзвалищ. Це величезна проблема нашого регіону. Скажіть, підготовані законопроекти, ухвалені закони, розпорядження тощо поліпшили цю ситуацію з часу створення такої мапи? І як реагують на неї громадяни?
– Інтерактивну мапу сміттєзвалищ створили у 2016 році. Такий результат співпраці Міністерства із громадськими організаціями отримали завдяки позабюджетним коштам. Сама ідея стала повчальною історією. Два роки тому, через декілька тижнів після формування Уряду і, відповідно, мого призначення на посаду міністра, у Львові сталась аварія на сміттєзвалищі. Згідно з розподілом повноважень, відповідальним за управління твердими побутовими відходами є Міністерство регіонального розвитку, але ми не могли стояти осторонь. Адже насправді така аварія, як у Львові, могла статися де завгодно, і варто було оцінити можливі ризики для довкілля. Ми звернулися до відповідальних чиновників із запитанням, чи є інформація про кількість сміттєзвалищ на території України, який відсоток їхнього заповнення тощо, – і не отримали відповіді.
Я був шокований тим, що протягом 25 років Україна не мала чіткої державної політики, яка б контролювала цю проблему і шукала шляхи її розв’язання. Тоді потрібен був швидкий інструмент для отримання повної інформації про такі об’єкти. І виникла ідея створити інтерактивну мапу, що зараз містить дані не лише про сміттєзвалища, а і про пункти прийому та переробки вторинної сировини тощо. Кожен об’єкт на мапі має паспорт.
Ми звернулися до органів місцевого самоврядування і до всіх громадян, щоб отримати потрібну інформацію. За таких обставин за останні роки така ситуація рано чи пізно трапилася б, і вона може повторитися, тому й виникла потреба вирішити проблему якнайшвидше. За допомогою мапи можна контролювати й нелегальні сміттєзвалища: достатньо сфотографувати купу сміття і завантажити світлину у спеціальний додаток для телефону. Таке фото з точною географічною координатою автоматично потрапляє на сайт Міністерства екології. Така світлина, згідно зі зміненими правилами, є зверненням громадянина, і органи влади мають 1 місяць, щоб розв’язати цю проблему.
Виконання контролюють Міністерство природи і екологічна інспекція. У Черкаській області за цей час ідентифіковано 69 таких нелегальних сміттєзвалищ (для порівняння: на Київщині їх 1240), 27 із них уже ліквідовані, 38 – у процесі підтвердження заявником про виконану роботу. До речі, Черкащина – серед кращих областей за відсотком з реалізації плану.
– Якщо ж людина не має змоги зробити й надіслати фото, але все ж хоче виправити ситуацію, як бути?
– Це залежить від органів місцевого самоврядування. Згідно з чинним законодавством, землекористувач відповідає за стан земельної ділянки і її цільове використання. Якщо на певній території розміщене стихійне сміттєзвалище, за це передбачена відповідальність, та вона, на жаль, мізерна – від 34 до 1700 гривень штрафу.
– Як нам відомо, була ініціатива підвищити штрафи.
– Так, зареєстрований законопроект, створений спільно з народними депутатами, його розглянув і підтримав комітет. Ми запропонували за всіма екологічними правопорушеннями підняти штрафи у 100–300 разів. Звісно, що говорити про 100, тим паче про 34 гривні, коли це – смішні гроші для тих, хто смітить. А штрафи ж упроваджують не для того, щоб просто сплатити державі гроші, а щоб люди опам’яталися.
– Ще одне важливе питання стосується національного природного парку «Холодний Яр». Чи буде він створений?
– Вважаю, що такий парк треба створити, він має охоплювати цінні території максимально широкої географії. Підсніжники Холодного Яру – це перлина і візитівка Черкащини, як, приміром, долина нарцисів на Закарпатті. За умови створення природо-заповідного фонду область могла б отримувати суттєвий економічний дохід, адже такий подарунок природи приваблює туристів. Така практика прийнятна для країн ЄС, її треба впроваджувати і нам, зокрема і для збереження місцевої природи. В Україні на сьогодні об’єкти природо-заповідного фонду охоплюють лише 6% території, у країнах ЄС середньостатистичне число – 15%, країна-чемпіон – Словенія (35%).
Дискусія щодо Холодного Яру точиться між прибічниками створення парку і лісниками, які вважають, що «нащадки» дуба Залізняка дозріли і їх треба зрубати. Але така позиція хижацька, тому, зважаючи на об’єктивність, принцип сталого розвитку і належне стажування, сподіваємося на спільну перемогу. Це питання обговорювали сьогодні і в ОДА, і під час зустрічі зі студентами. Разом домовилися про те, що продовжимо роботу над проектом, треба лише скоординувати його розвиток із лісниками. Для цього потрібен час. Цю ідею підтримують і більшість моїх партнерів, зокрема перший віце-спікер Парламенту Ірина Геращенко, з якою ми проводили декілька нарад на тему реалізації створення національного парку «Холодний Яр».
– Коли цей проект планують розглянути у Верховній Раді? І як бути з ініціативою створення єдиного електронного реєстру диких тварин?
– Законопроект уже в Парламенті, чекаємо на розгляд і голосування. Альтернативний варіант авторства народних депутатів суттєво не відрізняється, тому сподіваємося на позитивний розгляд. Проект Уряду цікавий і важливий тим, що засвідчує своєрідний баланс інтересів як природоохоронців, так і представників культури і мистецтв у плавному переході до заборони диких тварин у цирках і введення кримінальної відповідальності за недотримання такого правила.
Ідея важлива і з огляду на те, що засвідчує наше наближення до світогляду країн ЄС, де така заборона в дії. І в Україні це теж цілком можливо. Важливо усвідомити, що експлуатація тварин у цирках – це пропаганда жорстокого поводження з ними. Працюючи над цим законопроектом, ми зіткнулися із ще однією проблемою – пересувних приватних зоопарків, де тварини перебувають у жахливих умовах і ці страждання демонструють дорослим і дітям.
Тому зараз потрібно створити реєстр диких звірів. І причин для цього чимало: від неналежного поводження з тваринами до значних ризиків для людини, що пов’язані із захворюваннями, конфліктами в поведінці тощо. При цьому іншого шляху, ніж суспільний діалог, немає.
– Що можете сказати про мисливців, які ображаються за внесення лося до Червоної книги?
– Звісно, кожен сам вирішує, прийнятне для нього полювання чи ні. Але якщо говорити, наприклад, про занесення лося європейського до Червоної книги, то це не дискусія Міністерства із людьми, а питання захисту тварини, що перебуває під загрозою зникнення. Таке рішення ухвалювали, спираючись на зоологічні дослідження й обґрунтовані висновки Національної академії наук України. Мисливці оскаржили його в суді, але процес триває, бо ми звернулися до Апеляційного суду. Сподіваюся, наші аргументи почують.
– Актуальним є питання переходу економіки на «зелену» енергетику. Які перспективи має наша країна?
– Україна – один зі світових лідерів в реалізації нової кліматичної політики. Ми – третя європейська країна, що долучилася до створення Паризької кліматичної угоди, і перша завершила цей процес, обігнавши усі країни Європи. Ми – серед 10 перших держав світу, що розробили й затвердили свою стратегію низьковуглецевого розвитку. Стратегія передбачає зменшення карбонізації одиниці ВВП, одиниці виробленої електроенергії, зменшення споживання нафти, газу, вугілля тощо. Натомість ці джерела енергії треба заміняти. Уряд затвердив енергетичну стратегію до 2035 року, що співзвучна з низьковуглецевою стратегією. Вона має на меті збільшити частку виробництва електроенергії шляхом відновлювальних, або ж альтернативних, джерел. Насправді думаю, що найближчим часом старі джерела (добування електроенергії через спалювання вугілля) вже будуть альтернативними, а відновлювальні стануть стандартними.
І все ж станом на сьогодні частка таких відновлювальних джерел в загальному енергетичному балансі є невеликою. Завдання – 14% до 2035 року – доволі амбітний план, наразі ж маємо 3%. Тобто ми вже спізнюємося, потрібні великі інвестиції. Але тішить те, що технології розвиваються, стають дешевшими й ефективнішими. Ми усіма силами підтримуємо розвиток відновлювальної енергетики. Це насамперед завдання Міністерства енергетики.
Тим часом Міністерство природи координує роботу в чорнобильській зоні, де намагаємося використати старий потенціал мереж атомних реакторів. Це новий підхід не тільки до розвитку енергетики, але й до реінтеграції цих територій до економіки України. Майже 3 роки після аварії чорнобильська зона була «чорною дірою», куди спрямовували чимало коштів, які ніхто не контролював, ніхто не думав про те, як інакше можна розв’язати проблему. Нам це вдалося: у «зоні відчуження» є перші проекти відновлювальної енергетики: ми використовуємо ці території для сонячної та вітрової електроенергії, щоб транспортувати її до споживачів. Маленькі господарства теж можуть долучитися до цього великого руху, для них Уряд створив фонд енергоефективності. Маємо надію, що ці технології розвиватимуться.
– Як нам відомо, за сприяння Міністерства освіти і науки ви створили проект, спрямований на покращення екологічного виховання. До нього долучилась і Черкащина й отримала гідну оцінку. Чим цікавий цей проект?
– Це правда. Коментуючи це, насамперед зауважу, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. І саме з цих мотивів ми підтримали ініціативу двох київських учнів, які стартували з проектом компостування біовідходів у своїй школі. І за підтримки Лілії Гриневич нам вдалося знайти спонсорів і змінити методологічне обґрунтування. У межах проекту створили 200 таких компостерів по всій Україні, оголосили конкурс для пропагування і втілення ідеї й отримали значно більше заявок, ніж передбачали. Ці школярі виграли кілька міжнародних конкурсів і насправді роблять хорошу рекламу України у світі.
Я радий такій співпраці і погоджуюся з тим, що екологічна освіта має починатися набагато раніше – не в 10-му класі в підручнику, а ще до того, як дитина піде до школи.
Насамкінець, звертаючись до читачів «Нової Доби», зазначу, що зараз, у Великий Піст, у період очищення настає час і для відновлення природи. Візьмімо сьогодні собі за правило бережливо ставитися до довкілля, наприклад, мінімізуймо використання пластику. Тоді ми й заживемо у чистій країні!
