Презентуємо – у «КОБЗАРІ»!

Володимир Даник, RSS,
Дата: 8-04-2019, 10:39

Так, поезію – потрібно друкувати! І написане поетами... авжеж і друкується, і читається. Але не треба забувати, що вірші краще сприймаються – з голосу... чи самого автора! Чи досвідченого читця, що уміє передати найвитонченіші інтонації поетичного слова. Були часи, коли поетичні виступи збирали цілі стадіони. І в тому була заслуга не тільки самої поезії. Важливе значення грав і той факт, що завдяки поетичним рядкам народу відкривалася роками і десятиріччями замовчувана правда.
А нині усе ж загалом враження таке, що оптимальним для сприйняття поезії є порівняно невелике приміщення, де можуть розташуватися 50-70 слухачів. І аудиторія ніби немаленька, і менше суєти і галасу, і більше зосередженості на ще не відкритій для серця непростій суті високого слова. Ось тоді літературні зустрічі і стають для поетів справжньою творчою лабораторією, бо при виступі кожен з віршотворців бачить реакцію читачів на власні твори. І це згодом виконує роль чіткого орієнтиру у подальших поетичних пошуках.
Саме таким є, як мені здається, затишне, напівпідвальне приміщення у музеї «Кобзар», де вже не раз черкаські письменники проводили свої творчі акції. Там і хороша акустика, там і на стінах чудові картини, що додають і читачам, і поетам відповідного настрою. Там і аудиторія, що... і поети це відчувають... щиро і трепетно сприйме ними написане.
Отож і не дивно, що презентація часопису «Холодний Яр», а точніше його двох найсвіжіших номерів за 2018 рік, проходила саме там. Часопис видається Черкаською обласною організацією письменницької спілки і якщо хтось з читачів зацікавиться, а що ж саме пишуть нині спілчани у Шевченковому краї, то з’ясувати це можна було б, переглянувши сторінки вищезгаданого видання.
На вулиці буяла весна і це не могло не додати шарму події, що відбувалася. Не могло це не вплинути навіть на дуже стриманих і украй серйозних людей. Володимир Поліщук, відомий літературознавець, що очолює нині спілчан-черкащан, вів цю літературну акцію нібито дуже спокійно. Але і він час від часу починав... ну, ніби витьохкувати, завзято розповідаючи про презентовані видання. Так, ніби це не позначений крижаною витримкою літературознавець, а якийсь пересічний ліричний соловейко, що уперше відчув, а що ж воно таке... поетичне натхнення. Ось як впливають навіть на дуже досвідчених людей – і Весна, і Поезія.
А втім у презентованих номерах часопису була і талановита проза. Різних авторів. І взагалі інколи складається враження, що досить комусь з черкаських поетес нарешті... дописатися до прози, то подібних творців, ніби танкову колону десь у степу, взагалі неможливо зупинити.
Ну, поети читали вірші. І шляхом коротких коментарів відкривали читачам секрети власної творчості, дозволяючи... ну, хоч на мить... зазирнути до власної поетичної лабораторії.
Про що говорили на літературній тусівці? Ні, мабуть краще сказати – а про що там тільки не говорили! Навіть про футбол...
Наші літературні бюрократи завжди дуже раді, коли у лауреатів присуджуваних ними премій абсолютно відсутнє щось схоже на думку. (Може, за відсутність думок і присуджують?) А тут свіжоспечений лауреат Симоненківки Людмила Тараненко – це ж справжній шквал непозичених думок. Ось кого треба було вибирати до Верховної Ради. А то понавибирали таких, що не можуть ніяк вирішити – чи каву в буфеті пити... чи у сесійній залі закони приймати.
Були на вищезгаданій літературній тусівці і черкаські художники. Що і не дивно. Нині видання, що друкуються в області, характеризуються досить непоганим поліграфічним рівнем. Отож і фотографії можна представити повнокровно і соковито та і про картини майстрів живопису не забути.
Звичайно ж, самі письменники випустити у світ подібні видання не змогли б. Допомогла обласна влада. Був і представник від обласної влади. Дуже мила жіночка, що, треба віддати їй належне, висиділа цю літературну акцію до кінця. На відміну від представників міської влади, що, бува, прийшовши на творчий письменницький вечір і продемонструвавши на сцені власну присутність, можуть і мерщій втекти. Ну, мабуть, дуже чутливі натури. Високоінтелігентні, блін... Хоч і не в Парижі виховувались. Ну, не пробива їх на поезію! Тільки на пригодницьку прозу...
Автор цих рядків під час свого короткого виступу спочатку, так би мовити, балансував на межі поезії і прози... Прочитавши кілька афоризмів, надрукованих у часописі «Холодний Яр» під рубрикою «Книгізми». І мова у цих афоризмах ведеться про роль книги у житті кожного з нас. А потім я узяв до рук гітару і прозвучала пісня. Пісня ця на актуальну тематику і пісня ніби вдалася. Але на літературних акціях ця пісня звучала рідко. І лише з однієї причини – пісня досить непроста для виконання, важкувато її співати. Цього ж разу атмосфера на творчій події була дуже теплою і автор таки зважився цю пісню заспівати. І не помилився. І прозвучала пісня ніби непогано, і сприйняли її добре.
Ну, а вірш, що послужив основою для пісні, перед вами.

ПОЧИНАЙМОСЯ З РІДНОЇ МОВИ

Ніби сонце, що сходить над кручі,
Ніби сяйво стрімкої води,
Наша мова – це диво квітуче,
Без якого серцям не цвісти!

Кожне слово – вогнем калиновим,
Кожне слово тривожно – як дзвін,
Починаймося з рідної мови –
З її щирих і мудрих глибин!

Ніби подих легкий заметілі,
Що з розквітлої вишні зліта.
Як Дніпрові вируючі хвилі –
Мова ця і співуча, й проста!

Скільки в долі і тиші, і бурі!
І тривожна, як марево, путь.
Грона слів – ніби струни бандури! –
Що нам – цвітом душі... – оживуть.

Кожне слово – вогнем калиновим,
Кожне слово тривожно – як дзвін,
Починаймося з рідної мови –
З її щирих і мудрих глибин!

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода