Борис і Гліб

Володимир Чос, RSS,
Дата: 11-04-2019, 12:21

У князя Володимира було дванадцять синів. Коли князь постарів, то розділив між синами землі Київські. Він мріяв, що сини правитимуть з братською любов’ю один до одного і таким чином зміцнюватимуть державу. Володимир хотів, щоб після нього князем Русі Київської став син Борис. Він був стрункий, величний, вродливий та лагідний. Погляд мав приємний і веселий. Незважаючи на молодість, відрізнявся хоробрістю в битвах та мудрістю у справах...

Борис і Гліб

Але не так сталося, як гадалося, бо народ вірно підмітив, що у сім’ї не без виродка. І справжнім нелюдом був названий Володимирів син Святополк.
Коли князь помер, Борис був якраз у військовому поході. А в Києві був Святополк, який вирішив швиденько захопити владу. Щоб привернути до себе народ, він запустив руку до казни і почав наліво й направо роздавати великі дари. Люди все те приймали, але з важким серцем, бо хотіли бачити князем Бориса. Отож Святополк замислив страшний гріх – убити брата.
Повертаючись з походу, Борис зупинився табором на річці Альті, що біля Вишгорода. Там він отримав страшну звістку про смерть батька та що владу захопив Святополк. Невимовно зажурився Борис і гірко заплакав. Друзі почали говорити йому:
– Із тобою військо батька твого. Веди нас на Київ і ми поставимо тебе князем!
Але не втрата престолу засмучувала його, а смерть любого батька. Тому відповів він:
– Не підніму руки на брата свого старшого. Якщо батько в мене помер, то цей буде мені замість батька.
Але Святополк палав гнівом і недовірою, адже боявся, що Борис усе-таки займе місце князя. Тому він таємно, уночі прибув до Вишгорода і став намовляти кількох бояр убити Бориса.
Від вірної людини Борис дізнався, що задумано проти нього, але туга за батьком так переповнювала серце, що він не кинувся тікати, а вирішив повністю віддати себе Божій волі. І от під ранок злочинці пробралися до Борисового намету. Вони зупинилися, почувши, як побожний юнак співає псалми та молиться:
– Господи! За що умножаєш ворогів мені? Багато їх стає проти мене... Неначе стріли твої ввігнали в мене, та я до ран готовий і скорбота моя переді мною... Господи! Вислухай молитву мою і не вступай у суд із рабом Твоїм, бо ніхто з живих не виправдається перед Тобою, бо переслідує ворог душу мою... Наче оточили мене тельці жирнії, і скопище злих обступило мене. Господи Боже мій, на Тебе уповаю і спаси мене і від усіх насильників заступи мене…
Потім проспівав канон, і сказав, дивлячись на ікону Спасителя:
– Господи Ісусе Христе, що в цьому образі явився на землі ради спасіння нашого, власною волею дав прибити руки Свої на хресті і прийняв страждання за гріхи наші. Так і мене сподоби прийняти страждання. Не від ворогів їх приймаю, а від брата свого, і не став йому, Господи, це в гріх...
Так помолившись, ліг на постіль свою. Тут, гірші за хижих звірів, ускочили до намету убивці й в одну мить проткнули списами Бориса і слуг його. Загорнувши тіло в намет, віднесли до Святополка. Той, побачивши, що Борис ще дихає, наказав проткнути йому серце мечем. І поклали тіло Бориса у церкві святого Василя.
Бориса дуже любив брат його Гліб, а тому Святополк боявся, що той помститься. Отож надумав він убити ще й Гліба і послав йому гінця. Той повинен був переказати брехню: мовляв, батько дуже хворий, кличе тебе, приїзди якнайшвидше. Звичайно ж, Гліб не гаючи часу вирушив у дорогу. Згодом його наздогнав ще один посланець, цього разу від брата Ярослава, який застерігав: «Не йди, батько помер, а Бориса убив Святополк». Коли почув це Гліб, то дуже голосив. Багато плакав за батьком, а ще більше за братом:
– О горе мені, Господи! Краще б мені померти з братом моїм, аніж жити у цьому світі підступному. Якби я був побачив, брате, лице твоє янгольське, помер би з тобою. А тепер чого ради я залишився один? Де слова твої, що говорив мені, брате мій улюблений? Тепер уже не почую тихого твого повчання. І якщо ти маєш можливість просити у Бога, то помолися за мене, щоб і я ту ж смерть прийняв. Краще б мені з тобою померти, аніж у світі цьому підступному жити...
І тут налетіли нелюди і зарізав Гліба Святополків кухар. Через деякий час тіло Гліба було поховане в церкві поряд із братом. так померли блаженні Борис і Гліб, прийнявши вінець від Христа Бога, порівнявшись з пророками й апостолами, поселившись з сонмом мучеників почивати на небесному лоні. Споглядати там несказанну радість, співати з янголами і веселитися зі святими праведниками. Вічна їм пам’ять.
Брат Ярослав щиро оплакував Бориса і Гліба. І вирішив зупинити те зло, що прийшло в подобі Святополка.
– Не я почав убивати братів моїх, а він, – мовив Ярослав. – Хай буде Бог месником за кров братів моїх, тому, що без вини пролив Борисову і Глібову праведну кров, мабуть і мені те саме зробить? Розсуди мене, Господи, по правді, і хай скінчаться злочини грішника.
І зібрав Ярослав військо, і зійшовся з військом Святополка на річці Альті, на тому самому місці, де був убитий Борис. Здійняв Ярослав руки до неба і сказав:
– Кров брата мого вопіє до Тебе, Владико! Відомсти за кров цього праведника, як помстився за Авелеву кров, осудивши Каїна на стогнання й трусіння, так і цьому зроби.
А потім вигукнув:
– Брати мої! Хоч тілом і відійшли ви звідси, то молитвою своєю допоможіть мені проти ворога цього – убивці зарозумілого.
І почалася січа рано-вранці, і була страшною, і закінчилася під вечір перемогою Ярослава. Побожні люди говорили, що бачили янголів небесних, які допомагали йому. Святополка ж за страшний гріх братовбивства, народ навіки прозвав Окаянним. А Ярослав став мудрим князем землі Київської.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода