Як шкільний зошит «із горища» може вплинути на життя

Дата: 14-04-2019, 13:04

Як шкільний зошит «із горища» може вплинути на життя
Сьогодні наша розмова з відомою черкащанкою, письменницею, художницею-ілюстраторкою Мариною Павленко. Це – людина із «внутрішньою підсвіткою», людина – «сонячна батарейка», певно, ніхто з її оточення не заперечуватимете, що це щира правда.

Народилася Марина Павленко на Львівщині в сім’ї вчителів. Незабаром родина переїхала на рідну Черкащину, де минуло дитинство майбутньої письменниці. Там же закінчила Уманський державний педагогічний іститут (нині університет) імені П. Тичини. Нині пані Марина – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української літератури й українознавства рідного університету.
Вона – лауреатка більше як десяти всеукраїнських і міжнародних літературних конкурсів та премій. Автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій, монографії, кількох збірок поезій, казок та романів для підлітків.
Як художник-ілюстратор стала відома завдяки оформленню видань своїх поетичних творів. Є членом Національної спілки письменників України.

Як шкільний зошит «із горища» може вплинути на життя

– Пані Марино, багато людей ще змалечку мріють стати співаками, космонавтами, вчителями. Ким же мріяли стати Ви?
– Якраз письменницею стати ніколи не прагла. Художницею – так, вчителькою, артисткою, балериною, фігуристкою – так. Тепер думаю: може, саме в літературі й об’єднались-реалізувались усі ці мої мрії-професії?

– Як Ви почали писати? Віршувати? Коли зрозуміли, що писати для дітей – саме «Ваше»?
– Я не вбачаю чіткої межі між дитячою і дорослою літературою. Це як у звичайній родині: за стіл сідають разом і дорослі, і діти, кожен ділиться своїми проблемами, мама скаржиться на свого начальника, донька сипле новинами про подружок, і ніхто й не думає від­окремлювати дорослий світ від дитячого. Так і дитяча книжка: якщо вона справжня, то має бути цікавою і дорослому.
В усіх моїх «дитячих» книжках є «дорослий» підтекст. Чому я почала їх писати? Це сталося якось мимохіть. Першою була повість «Домовичок з палітрою». Можливо, як бажання описати, «виговорити» власне дитинство. Втім, ні: почалось усе значно раніше. У початкових класах я заводила власні книжки, що писались-малювались у шкільних зошитах. Вірш – малюнок, казка – малюнок, усе поєднувалося. Там, пригадую, щось таке було: «Борщ кипить – ніхто не бачить, / Бо на кухні гопки скачуть…» І на малюнку танцюють кухарі, в каструлі кипить... Ці зошити регулярно батьки виносили на горище. Не тому, що вони цього не схвалювали, просто часом ніхто не вірив, що з цього щось може вийти. Пізніше їх зняли з горища, і я знайшла там «Казку Старої Ялосовети», що припала мені до душі. Перероблена й допрацьована історія лягла в основу книги «Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині» – вона увійшла в шкільну програму. В 11 класі почалось усе, так би мовити, всерйоз. Мій тато – вчитель-словесник і дуже талановитий автор Степан Павленко – викладав у нашому класі літературу і дав завдання написати вірш. Звичайно, я написала, це було цікаво й легко. І після того він сказав: «Пиши ще щось!». Відтоді й почалась серйозна «літературна» робота.

– Якщо б Вам маленькій показали Вас теперішню, як би відреагували?
– Цікаве питання! Але чи знаю, як на нього відповісти? Я міняюсь. Я кардинально інша від тієї Марини Павленко, якою була 20 і, тим паче, 40 років тому. І не знаю, чи погоджуватимусь із собою «сьогоднішньою» завтра. Я досі час від часу сумніваюсь у собі, часом – себе ж і ненавиджу, марно борюсь із лінню й іншими темними сторонами своєї натури. Та про що ж це я? А-а-а, мабуть, якби мені маленькій показали мене теперішню, я б просто себе не впізнала!

Як шкільний зошит «із горища» може вплинути на життя

– Робота над дитячими книгами – це важка сумлінна праця чи, навпаки, тексти пишуться легко і швидко?
– Здається, кожен мій текст щоразу переживає всі етапи цивілізації: виношується в голові (кам’яний вік), виводиться ручкою на чернетки (вірність древнім традиціям), набирається на компі «у ролі друкарської машинки»… Потім, щоправда, заходить на нове коло: дається мамі на редагування… (Мама – Ольга Павленко – теж вчитель-словесник і талановита письменниця – авт.) Тоді повертається до мене всуціль помережана правками («Ти знову зробила з мого оповідання решето!» – жартую, хоч насправді вдячна долі, що маю такого редактора від Бога), і так – майже до безкінечності…

– Звідки виникають сюжети, герої книг? Ви часто використовуєте міфічних істот у своїх творах, це звичайна жіноча проникливість і любов до таємниць чи щось інше?
– Герої виникають із життя й самі просяться в книги. А от із таємницями… Погодьтеся, навколо нас багато явищ, які важко пояснити логічно. Тобто в моїх «фентезі» містики, по суті, не набагато більше, ніж у реальності. Варто іноді просто змістити акценти… Мабуть, найбільше таємниць у моєму циклі повістей для підлітків «Русалонька з 7-В…». Може, саме завдяки таємницям перша частина цього циклу, «Русалонька з 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» також увійшла до «офіційної» загальноукраїнської шкільної програми для 7-х класів?..

– Пані Марино, а коли нам чекати на нові книги?
– Зараз я з нетерпінням чекаю на нову книжку «Домовичок і купа проблем». З одного боку, ця повість – своєрідне продовження двох попередніх книг, з іншого – це щось докорінно нове. Героїня Оксана така яскрава й самостійна, що, здається, затьмарила головного персонажа – Домовичка.
Ця книжка ще сміливіша й відвертіша, ніж мої попередні книги. Вона стосується питань, які наче й не заведено озвучувати в українській дитячій літературі. Фемінізм (досі це слово багатьох лякає), маніпулювання однієї людини іншою, дискримінація. Словом, речі, які діймали мене в реальному житті і над якими багато думала. Гадаю, харківське видавництво «Ранок» проявило неабияку мужність і сміливість, узявшися друкувати таку «купу проблем»!
А ще книга особлива тим, що ілюстрації до неї виконала моя старша донька Оля Музиченко, й ілюстрації ті – просто розкішні, таких гарних не було досі в жодній із моїх книжок.

– Усіх завжди цікавить, як минає день письменника. Пані Марино, у Вас є якісь особливі ритуали в роботі? Можливо, маєте якийсь секрет натхнення?
– Боюся, що тут мені нічим хвалитися. Я не планую свого робочого дня, окрім справ, які я комусь обіцяла або просто зобов’язана зробити, звісно. В таких речах я дуже відповідальна й пунктуальна, і не дозволяю собі ніколи бути тією, кого називають «творчою людиною».
В усьому ж іншому я здебільшого покладаюсь чи то на Божу волю, чи на «космічний потік» – називаймо це як завгодно. Що вийде – те вийде, як мовиться. Часом виходить вдало, і я справді встигаю зробити чимало. А часом і навпаки. У будь-якому разі не панікую і не напружую нікого кругом себе. Внутрішня гармонія і насолода від процесу – передусім.
Якщо змусиш себе працювати, то згодиться будь-яке місце, а якщо ледачкуєш, не врятує ні подих ідеальної природи за вікном, ні вогонь каміна в кутку, ні стерильна тиша й комфортне крісло…

Як шкільний зошит «із горища» може вплинути на життя

– Що робить Вас щасливою?
– Насамперед я уклінно вдячна сотням людей і речей навколо мене: за те, що вони є, за те, що завдяки їм я відбулась і я є. Я «всяка», і часто не дуже добра, але все, що роблю, – все щиро, все – від душі, все – з любові. «Щастя – всередині нас», – ці слова сказані задовго до мене, але їх не заперечиш. Якась внутрішня «підсвітка», «сонячна батарейка» – думаю, щось таке в мені є, і, сподіваюсь, цього світла вистачає не тільки на мене, й а на людей навколо.

Спілкувалася Сніжана Калюжна

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода