Так сформулював зміст свого життя один із найшанованіших на Корсунщині ветеранів аграрної галузі – Володимир Миколайович Орел. 28 квітня йому виповнюється 70, та поважні літа не пригасили енергії і працьовитості: він і зараз «у строю», працює інженером СТОВ «Агрофірма \”Злагода\”».
Слід згадати і про ще одну ювілейну дату у його житті – 45 років у Заріччі. Саме в далекому 1974 році молодого юнака з дипломом Шевченківського технікуму механізації сільського господарства доля привела у Заріччя. Після закінчення технікуму Володимир Миколайович за направленням працював на Кіровоградщині, та після об’єднання (чи, як тоді висловлювались, укрупнення) колгоспів його перевели у колгосп «Родина». Починав інженером-електриком, пройшов щаблі бригадира тракторної бригади, головного інженера, заступника голови і секретаря парторганізації, а у 1988-му став головою колгоспу.
Такі речі – невипадкові. Претендентів на посаду голови найуспішнішого тоді у районі господарства було чимало. Однак люди довірили саме пана Володимира. Тому що бачили у ньому не тільки висококласного інженера і здібного організатора, а насамперед порядну людину. Володимир Миколайович умів бути чуйним і вимогливим водночас, завжди ставив громадські інтереси вище за особисті. В організаторському плані він виявився здібним учнем свого головного наставника – колишнього орденоносця голови колгоспу «Родина» Івана Левковича Осовича.
Два десятиліття Володимир Миколайович очолював колгосп, і за цей час значно зміцнив, розвинув господарство. «Родина» славилась і високими врожаями, і потужною тваринницькою галуззю, і розвинутою соціальною сферою. Орел був умілим лідером сильної команди фахівців, і тепер часто з теплом згадує своїх попередників: Івана Осовича та Степана Одноволика, головного агронома Михайла Царенка, бригадира будівельної бригади Миколу Деньгу, завідувача ферми Ольгу Шестопал і багатьох інших, хто залишив по собі у Заріччі добру пам’ять не власними хоромами, а добрими справами.
«Родина» лідирувала у районі завдяки здатності цієї команди впроваджувати у виробництво нове, ефективне. Це були й гібридна кукурудза «Шіндельмайзер», і насіння цукрових та кормових буряків, і чорно-рябе стадо у Миколаївці з більш як 4000-кілограмовими надоями молока, і племінна свиноферма. Високі прибутки господарства давали змогу оновлювати техніку, будувати нові господарські приміщення, гідно оплачувати працю колгоспників. Про ті часи Володимиру Миколайовичу нагадують численні нагороди – ордени та медалі, обласні та районні грамоти. Повага ж односельчан виражалась у тому, що три скликання його обирали депутатом районної ради.
Але, як у селі кажуть, дуже добре довго не буває. Скрутні часи становлення української державності в 90-і роки минулого та на початку нинішнього століття, реформ в аграрному секторі додали Володимиру Миколайовичу і сивини, і сердечного болю. Адже відповідальність за всі «не» лежала саме на керівникові господарства.
– Наше господарство ще трималося на плаву. Пробували все, навіть власну переробку продукції тваринництва. Але перспективи я не бачив, – ділиться пережитим Володимир Орел. – Тому у 2004 році вирішили об’єднатися з ТОВ «Панда». По суті, теперішнє СТОВ «Агрофірма \”Злагода\”» починалось саме із Зарічанської «Родини». Я вдячний долі, що звела мене з Геннадієм Бобовим. Завдяки його особистій діловій підтримці, співпраці з ТОВ «Панда», у скрутні для господарства часи ми не тільки вижили, але й зробили потужний крок у розвитку. Я в душі завжди був і є інженером, тому найбільшу втіху відчуваю від сьогоднішньої сільськогосподарської техніки, що працює на нашій землі. За день однією сівалкою сіємо понад 320 гектарів цукрових буряків чи соняшника – два десятки років тому вистачило б на два тижні роботи. За один робочий день обробляємо близько тисячі гектарів землі. А це й агротехнічні строки, і якість роботи, а, отже, і врожай. Колись мені здавалося, що врожаї «Родини» – це межа можливостей, а тепер бачу результат новітніх технологій: 110-центнерні врожаї пшениці, 140-центнерні кукурудзи, 700–800-центнерні цукрових буряків. Збережена і тваринницька галузь, а це – робочі місця для людей, їхня стабільна цілорічна зарплата. Завдяки високій ефективності господарювання «Злагода» вчасно і повністю розраховується за оренду земельних паїв – наші люди задоволені. Приємно усвідомлювати, що через усі кризи і випробування ми вийшли сильнішими і мудрішими.
Скромність у наші часи не популярна, але для Володимира Миколайовича це – головна риса характеру. З дружиною Олександрою Василівною вони живуть у невеликій хаті, збудованій ще її батьками. Головне їхнє багатство – дружна сім’я. Старша донька Галина вчителює у райцентрі, молодша Ольга працює в агрофірмі «Злагода». За синів вважають обох зятів, тішаться чотирма внуками. Старший – уже студент медуніверситету у столиці, двоє «середульших» – школярі, а найменша чотирирічна Наталочка – дідусів «хвостик»: усім цікавиться, розпитує і допомагає, коли дід порається у дворі.
Свою 70-ту весну Володимир Орел зустрічає, як завжди, у полі: триває посівна, і його знання та досвід потрібні новому хліборобському поколінню. А завтра – інші турботи про землю, про врожай, до яких він звик і без яких свого життя просто не уявляє. Тож залишається побажати ювіляру міцного здоров’я на многії літа, енергії і невтомності, радості від життя, задоволення від праці.
