Як у Єрусалимі щороку сходить Благодатний вогонь

Як у Єрусалимі щороку сходить Благодатний вогонь

Чудо сходження Благодатного вогню відбувається щороку, напередодні православного Великодня, у Єрусалимському храмі Воскресіння, що накриває своєю величезною покрівлею і Голгофу, і печеру, в якій поклали знятого із Хреста Господа, і сад, де Марія Магдалина першою з людей зустріла Його воскреслого. Храм спорудили за імператора Костянтина і його матері, цариці Єлени, в IV столітті, і свідчення про диво датовані саме цим періодом. Однак є і раніші описи.

Літанія (церковна церемонія) Святого Вогню починається приблизно за добу до початку Православної Пасхи. У Храмі Гробу Господнього починають збиратися паломники, які хочуть на власні очі побачити сходження Благодатного Вогню. Серед присутніх завжди багато інославних християн, мусульман, атеїстів, за церемонією стежить єврейська поліція. У самому храмі вміщається до 10 тисяч осіб, вся площа перед ним і анфілади навколишніх споруд також заповнюються народом – храм не вміщає всіх охочих. У натовпі паломників важко порахувати відстань від Голгофи до останньої опочивальні Христа, але вона складає 33 кроки, що дорівнює рокам земного життя Ісуса. При цьому кожний вірянин тримає по 33 свічки. Ті, хто не подбав про них за­здалегідь, змушений купувати їх просто у храмі у монахів втричі дорожче.

Приблизно опівдні із двору Єрусалимської Патріархії виходить Хресний хід на чолі з Константинопольським чи Єрусалимським Патріархом, у супроводі вірменського Патріарха та священнослужителів. Процесія минає всі пам’ятні місця: гай, де фарисеї схопили Христа; місце, де його били римські легіонери; Голгофу, де Його розіп’яли; камінь Помазання, на якому тіло Христа готували до поховання. Процесія входить у храм Воскресіння, підходить до каплиці, зведеної над Гробом Господнім – Кувуклії – і тричі обходить її. Після цього Патріарх зупиняється напроти входу в Кувуклію.

Всі вогні в храмі погашені. Десятки тисяч паломники з усього світу – арабів, греків, слов’ян, євреїв, німців, англійців – в напруженому мовчанні стежать за Патріархом. Патріарх знімає облачення, поліцейські ретельно обшукують його і сам Гроб Господній, шукаючи хоч щось, із чого можна видобути вогонь, і в одному полотняному підряснику Предстоятель Церкви входить усередину Кувуклії. За часів правління турків пильний «контроль» за Патріархом здійснювали турецькі яничари, обшукували його перед входженням в Кувуклію. Сподіваючись спіймати православних на підробці, турецькі воїни розходилися по всьому храму, оголювали ятагани, готові відрубати голову кожному, хто буде вносити або запалювати вогонь. Однак за всю історію турецького панування на цьому нікого не спіймали. У наш час Патріарха огля­дають єврейські поліцейські, вони ж стежать за порядком.

Hезадовго до приходу Патріарха підризничий уносить в печеру велику лампаду, в якій має розгорітися головний вогонь і 33 свічки. Потім Православний та Вірменський Патріархи (останній також знімає облачення перед входом до печери) входять усередину. Двері запечатують великим шматком воску і накладають червону стрічку; православні священнослужителі ставлять свої печатки, також її опечатує місцевий ключник-мусульманин. У цей час у храмі вимикають світло і настає напружена тиша – очікування. Присутні моляться і сповідують свої гріхи, просячи Господа дарувати Благодатний Вогонь.

Через 20–30 хвилин після опечатування Кувуклії в храм вбігає православна арабська молодь, чия присутність також є обов’язковим елементом Великодніх урочистостей. Молоді люди, як вершники, сидять на плечах один в одного, співають релігійні гімни, танцюють. Вони просять Божу Матір і Господа, щоб він дарував православним Благодатний Вогонь. «Ілядін, ілявільел Месії» (Немає віри, крім віри Православної, Христос – істинний Бог), – скандують вони. Для вірян-європейців, які звикли до інших форм вираження почуттів і спокійних богослужінь, дуже незвично бачити таку поведінку місцевої молоді. Однак Господь нам нагадував, що Він приймає і таке, по-дитячому наївне, але щире звернення до Бога. За часів, коли Єрусалим був під британським мандатом, англійський губернатор спробував заборонити одного разу ці «дикунські» танці. Патріарх молився в Кувуклії дві години: вогонь не зійшов. Тоді він наказав впустити арабів… І вогонь зійшов майже одразу.

Віряни в храмі терпляче чекають виходу Патріарха з Вогнем у руках. Утім, у серцях багатьох людей таїться не тільки терпіння, а й трепет: за переданням Єрусалимської Церкви, той день, коли Благодатний Вогонь не зійде, буде останнім для людей, котрі знаходяться в Храмі, а сам Храм буде зруйнований. Тому паломники зазвичай причащаються перед тим, як прийти до святого місця. Молитва Патріарха інколи триває дуже довго… І раптом на мармуровій плиті Гробу з’являється Щось, схоже на вогненну росу, у вигляді кульок блакитного кольору. Святійший торкається до них ваткою, і вона загоряється. Цим прохолодним вогнем Патріарх запалює лампаду і свічки, які потім виносить до храму і передає Вірменському Патріарху, а потім і народу. У цю ж мить сотні блакитних вогнів спалахують у повітрі під куполом храму. Лампади по всьому храму загоряються самі, за винятком 13 католицьких з боків Кувуклії.

Невимовна радість охоплює багатотисячний натовп. Люди кричать, співають, вогонь передається від одного пучка свічок до іншого, і через хвилину – весь храм у вогні. Спочатку Благодатний вогонь має особливі властивості – він не обпікає, хоча у кожного в руці горить пучок із 33 свічок. Навдивовижу спостерігати, як люди вмиваються цим полум’ям, проводять ним по бороді і волоссю. Проходить ще деякий час, і вогонь набуває природних властивостей. Численні поліцейські змушують людей гасити свічки, але радість триває.

Благодатний вогонь сходить у храмі Гробу Господнього тільки у Велику Суботу – напередодні православного Великодня, хоча святкують Воскресіння Христове щороку в різні дні, за старим Юліанським календарем. І ще одна особливість: Благодатний вогонь сходить тільки за молитвами православного Патріарха.

Одного разу інша громада, яка живе в Єрусалимі, – вірмени, теж християни, котрі відступили від святого Православ’я ще в IV столітті, – підкупили турецьку владу, щоб їх, а не православного Патріарха у Велику Суботу допустили до Гробу Господнього. Довго й безуспішно молилися вірменські первосвященики, а Єрусалимський Патріарх разом зі своєю паствою плакав на вулиці, біля замкнених дверей храму. Несподівано блискавка вдарила в мармурову колону, розсікла її, і звідти з’явився стовп вогню, що запалив свічки у православних. І відтоді ніхто з представників численних християнських конфесій не наважується сперечатися з православними про право молитися цього дня у Гробі Господньому.

Як вважають деякі богослови, Благодатний вогонь є прообразом того вищого Нетварного Божественного Світла, яке свого часу являлося під виглядом Неопалимої Купини на горі Фавор, під час Преображення, а потім, у мить Воскресіння Христового, саме цей Нетварний вогонь освітив печеру Гробу Господнього.

Увечері в суботу Благодатний вогонь прибуває в Україну, і представники єпархій розвозять його по всій країні. Нічне Пасхальне богослужіння зазвичай проходить уже під мерехтіння свічок, запалених від Благодатного вогню.

Реклама

5 1 голос
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x