До Великодня готувались заздалегідь: спочатку мама трусила сажу. Робота копітка, грязнюща. Руки не відмивались ще кілька днів. Потім білились стіни, стеля. Цей запах свіжовибілених кімнат запам\”ятався надовго. Його ніяк не прирівняєш до сучасних, найсуперовіших освіжувачів. А найбільше подобалось, коли мама прала. Ні, не машиною, а руками. Ночви наповнювались водою, настругувалось мило, яке під руками мами перетворювалось на піну. Граючись, набирала повні долоні цієї повітряної маси, і перетворювала її на білі рукавички. Мама сміялася і разом із тим терла рушники, скатертинки по пральній дошці, на якій можна було ще і грати (хто не вміє, легко навчу). Прання розвішувалось на подвір\”ї. Воно шурхотіло, шелеськало, шурхало, лопотіло під силою весняного вітру. І знову цей неперевершений аромат свіжості, легкості, надзвичайної чистоти.

І нарешті сам процес прибирання. Рушники на стіни. Мама ставала на стілець якось по-чудернацькому чіпляла їх на образи, картини, портрети. Легко стрибувала, відходила, ретельно оглядала свою роботу і знову весело сміялася. Біленькі фіранки, з якимось особливим шармом, одягались на вікна. Домоткані килимки, або як називали у нас дорожки, лягали на долівку. Краса. А ліжка прикрашались великими подушками у розшитих наволочках. Тепер час і до страв перейти. Паски, мов гори, виглядали з форм. Мені дозволялось мазати їх яйцем. Іноді це пробував робити і тато, але мамі здавалося, що його великі мозолясті руки не здатні виконувати таку делікатну справу. Пиріжки, як солдати у строю, з капустою, вишнями, сливами, сиром, печінкою. А потім варилась капуста з свиними реберцями, зажарками кількох сортів і постійним проханням мами покуштувать. Пробували з татом по черзі… і хвалили цю смакоту. Рибка смажилася і клалась у велику емальовану миску. А ще жаркоє, котлети, домашня ковбаска, витягнута із макітри, залитої смальцем. Усе складалось, розставлялось і з нетерпінням чекали Великодня та гостей найрідніших, найближчих, най, най, най…

Ольга Зінченко