Усю війну пройшов сержантом

Дата: 9-05-2019, 13:02

Усю війну пройшов сержантом
Серед найповажніших учасників пленуму Катеринопільської районної організації ветеранів, що відбувся нещодавно, був і цей сивочолий чоловік, на долю якого випало чимало в житті, як кажуть, і гіркого, і солодкого. Проте попри свій вік (а йому зозуля накувала вже 94 роки), Микола Самсонович Сокур має доволі бадьорий вигляд. Тих ветеранів Другої світової війни, яким довелося понюхати пороху в грізних боях із гітлерівцями, місити грязюку фронтових доріг, спати просто неба під осінніми проливнями, на Катеринопільщині можна перерахувати на пальцях. Микола Самсонович − один із них.

Згадуючи свій життєвий шлях, ветеран розпочинає розповідь ще з далеких дитячих років. Народився він у селі Суха Калигірка 1925 року у селянській родині. Батько Самсон Сизонович брав участь у громадянські війні, був тяжко поранений, тож і прожив недовго. Матері ЇвзіАпліївній довелося самій виховувати трьох дітей, серед яких Миколка був найменший. Тяжко було, та жінка не здалася, поставила на ноги старших.
Микола в 1941-му закінчив місцеву семирічку. І тут селом, як і всією країною, прокотилася тривожна звістка: «Війна!». Матір разом із її найменшим викликали в сільську раду і сказали, що Колю направляють на навчання у ремісниче училище в Київ. У ЇвгиАпліївни очі не просихали від сліз, коли випроводжала сина, а той безтурботно (бо ж іще був дитиною) сказав: «Мамо, не плач, прив’яжи собаку до клямки й він тебе оберігатиме».

Микола разом із однолітками навчався, аж поки німці не підійшли близько до Києва. Тоді училище спочатку евакуювали на Донбас, згодом у Куйбишев, а ще пізніше – в Омськ.
Коли ж радянські війська почали визволяти територію України, юнак не витримав і пішов у місцевий військовий комісаріат із проханням відправити на фронт. Проте відразу це йому не вдалося, на юнака чекали прискорені військові курси.

Перше бойове хрещення сержанта Сокура відбулося за декілька десятків кілометрів від рідної оселі під час Корсунь-Шевченківської операції. Розвідник разом зі своїми однополчанами здійснив не одну вилазку в німецький тил, а здобуті ними дані використало командування. Микола Сокур під час цієї операції був поранений, і тут його знайшла перша бойова нагорода − орден Слави третього ступеня. Колишні фронтовики знають, що ним нагороджували за особисту хоробрість, мужність і безстрашність.

Підлікувавшись, сержант Сокур і далі бив ворога. Його фронтові дороги пролягли через Угорщину, Австрію, Німеччину. А закінчилася для нашого земляка війна у Бреслау.

І тільки в 1950-му Микола Самсонович потрапив на рідну Черкащину. Разом зі своїм бойовим побратимом Володимиром із Житомирщини (на жаль, з роками його прізвище вивітрилося з пам’яті) потрапили в сусідню Ярошівку. Звідти дісталися до рідної домівки Сокура в Сухій Калигірці. Радості матері не було меж, проте стомлені далекою дорогою чоловіки лягли відпочити. Проснувся Микола Самсонович від того, що сусіди (було весілля в його колишньої однокласниці) співали пісню «Над озером чаечкавьется». Відтоді вона так запала в душу чоловікові, що він і нині співає її чи то в будинку, чи то на подвір’ї.

Понад 30 років Микола Самсонович віддав Мокрокалигірському заводу продтоварів, тривалий час очолював колектив підприємства. І так йому боляче дивитися на його руїни, що аж серце кров’ю обливається.
9 травня Микола Самсонович Сокур, як і завжди цього дня, одягне піджак зі своїми нагородами − 7 орденів і 13 медалей, візьме великий букет весняних квітів і вирушить до пам’ятника жителям Мокрої Калигірки, які не повернулися із фронтових доріг. Очі ветерана при цьому наповняться гіркими пекучими сльозами, а серце – жалем про тих, хто навічно залишився молодим, боронячи свою Вітчизну від ворога.

Василь Ходзіцький

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода