Днями отримано довгоочікуване повідомлення, що львівське видавництво «Свічадо» приступає до видавництва книги Антоні Хшанщевського «Пам’ятки офіціяліста Потоцьких з Тульчина». Здійснюється воно при допомозі Фундації ім. Івана Багряного (США).
«Пам’ятки» описують досить тривалий період – 1770– 1840 роки – життя родини Потоцьких. Насамперед вони пов’язані з постаттю Станіслава Щенсного Потоцького і його садибою в Україні, в Тульчині. Рукопис не є цілісним твором, а складається з кільканадцяти біографічних нарисів дуже різного обсягу. Найбільшим з них, і водночас найвдалішим з погляду порушеної проблематики, є біографія власника Тульчина.
Цей мемуарний твір Антоні Хшанщевського «Пам’ятки офіціяліста Потоцьких із Тульчина» (ChrząszczewskiAntoni. PamiętnikoficjalistyPotockichzTulczyna. Wrocław: Ossolineum, 1976 ) у чудовому перекладі із польської мови Лева Костянтиновича Хмельковського справив на мене неабияке враження.
Адже, сьогодні, як ніколи раніше в українській історіографії набуває поширення вивчення повсякденної історії життя та діяльності наших попередників. Людина зі своїми проблемами, уподобаннями, стилем життя, оточенням, ментальністю стає об’єктом всебічного дослідження. На основі просопографічного аналізу історії, що дозволяє аналізувати будь-які процеси через взаємостосунки пересічних громадян, адаптацію у природнє середовище, формальні та неформальні зв’язки, стан задоволення всезростаючих інтересів та потреб у повсякденному буденному житті відбувається процес зміни парадигми вивчення історії.
Суспільна значимість вивчення повсякденної історії, або історії повсякдення все більше зростає, оскільки вивчення історії лише через суспільно-політичні катаклізми: революції, повстання, війни відходить у минуле, є рудиментом формаційного вивчення історичних процесів. Адже, інколи за подіями глобального масштабу, людині, як безпосередньому їх учаснику цих доленосних подій відводиться мізерна увага, вона залишається не дослідженою зі своїми життєвими трагедіями, змінами буденності, трансформації у життєвому просторі.
Водночас, дослідження родинних зв’язків, біографії персонажів, їх побуту, традицій, переконань, вірувань не можливе без глибокого опрацювання історичного тла тої чи іншої епохи, впливів державницьких структур, окремих персоналій, взаємостосунків між впливовими особами, окремими формуваннями. Тобто ми бачимо тісний зв’язок між глобальною історією та історією повсякдення.
На наш погляд, «Пам’ятки офіціяліста Потоцьких із Тульчина» Антоні Хшанщевського є прекрасним зразком мемуарної літератури, у якому детально висвітлюється життя та діяльності відомих та маловідомих представників польської шляхти на південно-східних теренах давньої Речі Посполитої саме через їх повсякденне життя.
Як відомо, період останньої чверті XVIII та початок XIX ст. для східних кресів Польщі наповнений знаковими подіями, зокрема трьома поділами країни, Барською та Тарговецькою конфедераціями, польським повстанням під проводом Т. Костюшка, козацькими повстаннями в Україні.
Саме ці події досить ґрунтовно висвітлені в польській та українській історіографії. Однак питання про те, як жили у цей час пересічні громадяни, як вели себе представники польської шляхти, як змінювався стиль життя, політичні орієнтації у цей далеко не простий час для нас залишається практично не дослідженими.
Ось тому кожна робота, мемуари, нотатки, епістолярні джерела є неоціненними для фахівців-істориків, краєзнавців, всіх тих, хто цікавиться минулого свого народу. Зразком такого твору і є «Пам’ятки офіціяліста Потоцьких із Тульчина» Антоні Хшанщевського, що дає нам змогу оцінити його як особливо цінне джерело вивчення повсякдення населення цього досить складного періоду історії Речі Посполитої та українських земель.
Ця праця для всіх нас є ще й тому надзвичайно цінної, що, по-перше, що її автор Антоні Хшанщевський був безпосереднім учасником тих подій, добре знаний у дворах головних дієвих осіб – представників польської шляхти, які відгравали вирішальну роль не лише на цій території, а й у цілому у Речі Посполитій.
Незважаючи на своє досить скромне становище при дворах вельмож, як свідчать сучасники, Антоні Хшанщевський був людиною неабиякої грамотності, освіченою, начитаною, як засвідчує ЄжиПєховський, «явно відрізнявся від своїх співтоваришів на такому ж, або вищому щаблі урядницьких сходів».
Про високу освіченість і ерудицію автора «Пам’яток» свідчить, зокрема, його оцінка творчості відомого польського поета ДизмиБончаТимошевського, коли він високо поціновує його поеми «Рільництво, «Ягеллоніду», «Шлюб у розлученні».
Обізнаність Антоні Хшанщевського у справах тогочасної польської знаті на українських землях високо поціновували відомі польські інтелігенти, його сучасники: Міхал Грабовський, Костянтин Свідзинський, Герман Головінський. Саме вони, а особлививо, Герман Головінський настійливо рекомендував Антоні Хшанщевському написати «Пам’ятки», він створив для цього відповідні умови, постійно слідкував за ходом написання твору.
У маєтку Г. Головинського у с. Стеблів, нині Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області були написані головні розділи «Пам’яток». (До речі, у цьому маєтку неодноразово бував іще один видатний поляк Адам Міцкевич. А сам палац зберігся до наших часів).
У «Пам’ятках» висвітлено події, у яких брали участь відомі на той час представники польської знаті, їх побут, життєвий шлях, взаємостосунки із місцевим населенням, які склалися на території південно-східної частини Речі Посполитої, а це землі Східного Поділля: Уманщини, Звенигородщини, Брацлавщини, Тульчина та його околиць.
Нині це землі Черкаської, Вінницької, Кіровоградської областей. Тому з глибоким інтересом читаємо спомини автора про Умань, Тульчин, Чорну Кам’янку, Березівку, Юрпіль, Маньківку, Роги, Звенигородку, Буки, Кристинопіль, Побійну, Свердликове, Стеблів, Канів, Пеніжкове. Це є цінним джерелом для більш глибокого дослідження історії цих міст і сіл, долучитися історикам, краєзнавцям до невідомих до цього часу сторінок, персоналіям, які жили у цих краях.
Варто зазначити про високу оцінку сучасних польських дослідників твору Антоні Хшанщевського «Пам’ятки офіціяліста Потоцьких із Тульчина». Мова йде про вже згадуваного ЄжиПєховського – відомого сучасного польського письменника, публіциста, перекладача, передмова якого із глибоким аналізом твору, з описом постаті автора, його життєвого шляху вміщено у запропонованому виданні. Вона вдало доповнює, коментує на основі глибоко аналізу історичних подій працю Антоні Хшанщевського. Безумовно, що після того як вона побачить світ українською мовою, певен, що до її оцінки долучаться і вітчизняні дослідники, вона стане ще одним вагомим джерелом для істориків та краєзнавців.
У «Пам’ятках» чи не найбільше уваги приділено постаті Фелікса Станіслава Щенсного Потоцького та його родині. Це цілком зрозуміло, адже автор був свідком найголовніших подій життя цієї родини, знав особисто всі сторони діяльності непересічної постаті її глави.
В Україні останнім часом з’явилося ряд досліджень присвячених родині Потоцьких. Зокрема, можна виділити праці Усенка П.Г., Чубіної Т.Д., Кривошеї І.І. Чимало праць присвячено самому Феліксу Станіславу Щенсному Потоцькому, і, особливо його дружині Софії Віт-Потоцькій. Знаменита уманська «Софіївка» результат діянь цієї родини і сотень будівничих чарує і у наш час відвідувачів своєю природною та рукотворною красою. Водночас її історія оповита різноманітними міфами, які межують із плітками.
На наш погляд «Пам’ятки» Антоні Хшанщевського дають нам найповніший портрет Федікса Потоцького оскільки написаний його сучасником, наближеним до двору магната. У творі дається характеристика цієї непересічної особистості, його господарської, військової, політичної діяльності, чимало уваги приділено приватному життю. Приведено чимало маловідомих біографічних фактів. Зокрема, про спробу самогубства Фелікса Потоцького, його наміри емігрувати до США, зв’язки його другої дружини Жезефіни із графам Велігорським тощо.
Особливий інтерес викликає опис життя і діяльності іще однієї знакової постаті Софії Віт-Потоцької, якій автор «Пам’яток» приділяє значну увагу. Знову ж таки, використання цих даних дає змогу значно об’єктивніше оцінювати особистість Софії Віт-Потоцької, що послужить добру службу не лише історикам, а й літераторам, які дуже часто або рішуче ідеалізують, або рішуче засуджують цю досить непересічну особистість.
І нарешті, цікавими у цій когорті родини Потоцьких є життєописи дітей, родичів, близького оточення, що дає змогу у повноті викристалізувати портрет Ф. Потоцького. Варто зазначити, що у коло відомих сучасників графа віднесено і будівничого та доглядача паркового комплексу в Умані Людвіга Метцеля якому автор «Пам’яток» дає влучну характеристику називаючи його «чоловіком суворої справедливості»
Автор «Пам’яток» головну увагу зосереджує опису життя і діяльності представників польської знаті. Однак знаходимо в них і досить цікаві дані про стан господарювання наших землях селян: «Дивні то були часи з огляду на різку зміну цін на сільські продукти. В урожайний рік Україна не мала жодної заморської торгівлі, збіжжя впало до незвичайної дешевизни. Так в 1782 році, коли мої батьки переїхали з Волині на Уманщину, за корець жита платили один польський злотий. Коли ж уся ця велика волость не мала більше як 10 фільварків, а посесорських понад кільканадцять, піддані не були залучені до праці і більше займалися годівлею худоби, розведенням плодових садів і пасічництвом, а невеликі посіви збіжжя мали лише для власної потреби або врожай пропивали, звідси сталося, що за кожним злим врожаєм збіжжя знову зросло до незвичайної ціни. У 1787 році з причини московських замовлень за корець жита платили по 30 злотих».
Час про який оповідує автор «Пам’яток» – це період скликання та прийняття відповідних вердиктів знакових конфедерацій Барської та Тарговицької (Торговицької), які відіграли визначальну роль в історії Речі Посполитої. Однак вони мали визначальне значення і для українського люду. Перша з них призвела до вибуху селянсько-козацького повстання відомого як «Коліївщина», а друга до розраду польської держави і об’єднання України.
Коли про Барську конфедерацію в наукових колах України маємо досить чимало досліджень, то за Тарговецьку конфедерацію досить обмежена історіографія. На нашу думку, «Пам’ятки» певним чином заповнюють цю лакуну, особливо про роль одного із її керівників Станіслава Щенсного Потоцького та його соратників. Про роль у цьому процесі Московської держави. Принагідно зазначити, що головні дієві особи, місце проведення Тарговецької конфедерації (с. Торговиця, нині Ново-Архангельського району, Кіровоградської області) тісно пов’язані із нашим краєм – сучасній Уманщині, Східним Поділлям.
Можна зауважити, що Антоні Хшанщевський у своїх описах хибує певною схематичністю, надмірністю побутових деталей біографій персонажів. Водночас у його «Пам’ятках» ми знаходимо цікаві деталі побуту, звичаїв, зовнішнього вигляду польської шляхти. Так у описі портрету Антоні Злотницького читаємо: «Носив короткий до колін кунтуш‚ голову до гори піднесену‚ спереду до маківки по-черкеському виголену з зачесаною назад чуприною при тому з вусами балабанськими‚ що надавало його кремезній постаті юнацького вигляду». Чи не нагадує його портрет український козацький стрій?
Для нас вартими на увагу є описи в «Пам’ятках» подій так званої «Уманської різні», яка далеко неоднозначно оцінюється істориками як польськими так і українськими. Аналогічними є оповіді про повстання Т. Костюшка. До-речі, автор досить нейтрально висвітлює ці питання, що дає змогу об’єктивно підходити до їх оцінки.
Наш час ознаменований процесом зближення українського і польського народів. Коли Україна визначила своїм вектором цивілізаційного руху – шлях до Європейського Союзу, Польща послідовно підтримує такий курс української держави. На зміну протистоянню, особливо в історичній площині, з’являються все більше прихильників пошуку позитивних подій тисячолітньої історії добросусідства. Цей шлях є непростим і наповненим проявами взаємних претензій та звинувачень. Однак ми бачимо, що врешті решт перемагає здоровий глузд і все більше звучить тема взаєморозуміння, взаємного прощення.
Тому звернення до першоджерел, до спогадів про вікопомні події, які є знаковими як для українського так і для польського народів, є справою благородною і такою, що слугує об’єктивній, справедливій оцінці нашої спільної історії.
На наш погляд, «Пам’ятки офіціяліста Потоцьких із Тульчина» Антоні Хшанщевського у перекладі із польської мови нашого знаного земляка, який нині проживає у Сполучених Штатах Америки Лева Костянтиновича Хмельковського, і є таким твором, який достойно послугує глибокому вивченні історії українського та польського народів.
