«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 14-05-2019, 09:20

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Два вокзали


Як проводжали пароплави
Щасливий той, хто застав наш річковий у напруженій роботі. Коли «морські» рейси були мало не такою ж буденністю, як і автобусні. Коли з Горького,1 починалися наші... Та ні, не мандрівки і не круїзи. Звичайні поїздки з «крейсерською» швидкістю близько 70 кілометрів на годину до Канева й Києва, Дніпропетровська і Запоріжжя, Чехівки чи Красної Слободи. Неоціненне й неоцінене благо тривалістю зо три десятиліття, в останні навігації вже за купонокарбованці. У квітні 1993 року квиток до Києва коштував 1000 купонів, Кременчука – 625, Чехівки – 130, Красної Слободи – 50. 1000 купонів – це тоді кіло свинини, 625 – десь 22 яйця, 130 – кілограм цукру, 50 – біла хлібина. За великим рахунком, на тому все і скінчилося.
По відкриттю 4 листопада 1962 року про наші «морські ворота» сповіщали в усіх можливих форматах. І скрізь – як про «наймолодший порт в Україні», «окрасу міста над Дніпром». А ще писали про «мозаїчну скульптуру, яка символізує Черкащину». Вона почасти самознищилася, а потім була демонтована вже у 1980-ті.
Проект Річвокзалу архітектора Михайла Чурликіна, будівництво здійснювалося під керівництвом інженерів Леоніда Ягельського і Олега Васильєва. Вдруге по кількох роках забуття і руйнації річковий вокзал відкрили 19 вересня 2011 року. В рейс вийшов прогулянковий катер «Резон». З владних кабінетів пролунали запевнення, що пасажирські перевезення Дніпром невдовзі буде відновлено у повному обсязі. Власне, вони лунають і дотепер. Але річфлот – то не лише «Метеори» і «Ракети».
Щоб це збагнути бодай у незначній складовій, достатньо ознайомитись з публікацією у «Черкаській правді» далекого вже 1980 року. Називається вона «Світи, вогнику!»
«У пісні, яка ще не так давно була популярною, говориться, що пароплави проводжають зовсім не так, як поїзди. Бо водні дороги, мовляв, “не те, що рейки в два ряди”».
Але це зовсім не означає, що судно не обмежене в своєму напрямку. На воді точно прокладено судновий хід, зафіксований в лоцманській карті ріки.
А ще засобом орієнтування служать попереджувальні знаки – плавучі й берегові, які в комплексі називають судноплавною обстановкою.
Ви, звичайно, бачили: йде собі теплохід, і підморгують йому веселі вогники на воді. Це значить: тримайся нас, стерновий на судні, і прямуй сміливо вперед, все буде гаразд.
Пригадуються колишні дніпровські бакенщики. Рано-вранці і перед заходом сонця дідусь у крислатому брилі (йшли на цю роботу здебільшого люди пенсійного віку) сідав у човен і плив гасити або засвічувати керосинові ліхтарі.
«Нема в нас тепер бакенщиків, настав кінець цій професії, – розповідає виконроб дільниці водних шляхів у Черкасах Анатолій Іванович Домбровський. – Давно прийшла нова техніка: замість бакенів – морські буї, замість човнів – спеціальні теплоходи, а гасові ліхтарі і на воді замінила електрика».
Ось ще відомості з азбуки ріки. По правому березі на буях світять червоні вогні, а по лівому – білі. Там же, де судновий хід повертає до пристані або порту, спалахують зелені вогники.
У черкаських «шляховиків» велике господарство – від Канева до Світловодська, все наше море з кількома сотнями судноплавних трас, які постійно треба тримати в робочому стані. Люди тут умілі, люди рішучі, завжди готові – в шторм, в глуху ніч – поспішити в дорогу.
...Світять на Дніпрі незгасні, манливі вогні, кличуть до себе. Далекі і близькі, вони раді зустрічати кораблі”.


«Поки не почалося...» з Борисом Юхном


Передовий і старомодний
Не сумніваюся, що кожен бачив залізничні вокзали і красивіші, і комфортніші, аніж черкаський. Втім, свого часу саме наш представляли як «один з найкращих у республіці», адже був він «вирішений у передових архітектурних формах». І коли чи не на усьому пострадянському просторі вдалися до форм ще новіших, просто таки «космічних», або ж навпаки — шанобливо реставруврували вокзальну архітектуру давнини — тут вокзал залишили класично «хрущовським». Тому він по-своєму теж цікавий, бо таких в обласних центрах небагато. Зауважте: рік різниці між ним та річковим, а який контраст стилів. Вкотре Черкаси опинилися на передовій архітектурної революції...
Тож у обласному центрі головною, — як транспортною, так і архітектурною прем’єрою 1963 року, — стало відкриття нового вокзального комплексу: автостанції та залізничного вокзалу. У історико-архітектурному нарисі Сергія Кілессо «Черкаси», виданому у Києві в 1966 році йдеться навіть про те, що такий вузловий тандем був першим у Союзі.
Однак, так чи не так, наприкінці лютого 1963-го «Облавтотрест» відкрив регулярний внутрішній і міжобласний рух пасажирських автобусів вже з нової міської автостанції. Першими з неї відправилися пасажири на Київ, Умань, станцію ім. Шевченка. А подорожніх зустріло нове приміщення самої автостанції (старе знаходилося неподалік трохи ближче в бік центру). Не станція, а межа мрій пасажира: з посадочною критою галереєю, кількома касами, буфетом, камерою схову, довідковим бюро, залою очікування, кімнатою матері і дитини та номерами відпочинку водіїв. Укомплектували новобуд також майстернею з ремонту взуття і одягу, книжковим та газетним кіосками.
Та великі перетворення у цьому районі міста тільки починалися. Споруджувалися багатоквартирні житлові будинки, відкривалися магазини, розбивалися великі квітники і клумби. До речі, один з таких магазинів, універмаг «Супутник», саме як універсальний не змінював свого профілю добрих років 50 і «сконав» вже у найновітніших часах. Відкрили ж його 2 березня 1963 року. Мав «Супутник» дві зали, у яких аж 17 молодих продавщиць — випускниць і студенток торгівельних технікумів — торгували галантереєю, трикотажем, готовим одягом, взуттям, парфумерією, тканинами тощо.
Остаточно увесь оцей вокзально-привокзальний комплекс з площею, квітниками, магазинами, кіосками, постав із відкритим 5 листопада 1963 року залізничного вокзалу. На його спорудженні, розпочатому у березні 1961-го, застосували найпередовіші технології. В оздоблені використовувалися кераміка, пластмаси, пластика, модний алюмінієвий декор. Вестибюль прикрасили колоритні монументальні панно, а на величезній стіні зали майстри виконали «алюмінієвий пейзаж»: блискуча чайка завмерла над хвилями Черкаського моря. У ресторані – ще один витвір мистецтва, «мозаїка на тему відпочинку: дужі і красиві юнаки і дівчина несуть байдарку». Шкода, що у боротьбі із жанром соцреалізму це декоративне надбання було знищене.
Так само як і на автостанції, на новому вокзалі були створені усі умови для повноцінного відпочинку й комфортного очікування. Працювали камери схову, ресторан і буфет, медичний пункт, пошта, перукарня. Зручно почувалися пасажири й на пероні: від сонця чи дощу їх захищав 150-метровий завдовжки і 8-метровий завшир, навіс. Спроектував вокзал архітектор «Київдіпротрансу» Леонід Чуприна, генпідрядником виступило Шевченківське будівельне управління тресту «Одестрансбуд», трудилися бригади монтажних проїздів № 4 і № 225, рембудтресту та ремонтно-шляхового управління.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода