Тарас Шевченко у Черкасах (Розповідає директор музею «Кобзаря» Ольга Шарапа)

Тарас Шевченко у Черкасах (Розповідає директор музею «Кобзаря» Ольга Шарапа)

Ольга Михайлівна родом із рідного села Тараса Григоровича – Керелівки (нині – Шевченкове на Звенигородщині). Вона – праправнука поета по братові Микиті, але в селі то не надто велика дивина: там ще живуть Кобзареві родичі не лише по Микиті, але й по брату Йосипу та сестрах Ярині і Катерині. Своїм особливим українським родоводом Ольга Михайлівна ніколи не вихваляється, бо, як сама каже, «заслуга в цьому моя найменша». А от чим справді пишається, то це тим, що зберегла пам’ять про великого прапрадіда у справі всього життя – черкаському музеї «Кобзаря».

Перебуванню Тараса Шевченка в Черкасах присвячено окрему залу музею. За яких обставин і коли поету довелося побувати в нашому місті?

Під час свого останнього приїзду в Україну, між Каневом і Пекарями, де поет хотів купити ділянку землі, побудувати хату й оселитися назавжди, його заарештували й доправили під вартою через Мошни до Черкас. Тут, очікуючи своєї участі, Тарас Григорович пробув із 18 по 22 липня 1859 року. «18 липня я був доставлений у Черкаси, де кілька днів просив пана справника, щоб він відпустив мене під слово честі у Київ, але він відмовив мені у моїм проханні».

Тарас Шевченко мав сидіти у холодному й вологому підвалі при поліцейській управі, але саме у цей скрутний момент на допомогу йому прийшла родина купців Цибульських. То були заможні освічені міщани. Вони тримали свою чималу крамницю заморських товарів, здебільшого елітних вин, і, як купці, славилися не лише в Черкасах, а й по всій окрузі. Саме Цибульські постачали вина графам Бобринським, князям Лопухіним, в маєток Воронцова у Мошнах.

Брати Цибульські знали і високо цінували Тараса Шевченка як творчу особистість і цікавого співрозмовника, позаяк зустрічалися із ним ще в Петербурзі. Фактична власниця черкаського будинку Цибульських, Марія Тимофіївна, була жінкою освіченою. Походила з роду полтавських священиків Андрієвських, успішно закінчила пансіон благородних дівиць, вільно володіла кількома мовами, захоплювалася музикою і навіть неабияк грала в шахи. З Антоном Івановичем Цибульським вона познайомилась у Полтаві, а після одруження переїхала в Черкаси.

Сини Цибульських – Андрій і Юхим – здобули хорошу освіту: перший – в Одеському комерційному інституті, другий закінчив університет у Петербурзі. Торговельні справи вів Андрій, Юхим був соборним титарем.

Родина займалася благодійністю. Дружина Андрія взяла на виховання трьох дівчаток-сиріт, якими опікувалися всі члени сім’ї, усім їм дали достойну освіту. Цибульські також утримували притулок для одиноких інвалідів Кримської війни. По суботах Марія Тимофіївна влаштовувала обіди для нужденних та убогих.

Тож, дізнавшись про лихо, яке спіткало Тараса Григоровича, Юхим запропонував підкупити справника Табачникова і якось полегшити долю Шевченка. Він пішов до поліцейської управи, дав 500 рублів хабара та ще й золотого годинника – все для того, аби Тарас Григорович не сидів у льосі, а квартирував у Цибульських. Звісно, справу швидко залагодили, і поет оселився в кімнаті Юхима.

Перебуваючи у Черкасах, Шевченко мав щодня ходити в управу до справника Табачникова «відмічатися». Ці візити неминуче супроводжувалися приниженням, тож не дивно, що в одному з листів поет пише: «Як побачиш собачого сина черкаського справника Табачникова, то заплюй його собачу морду, як таку гнуснутварь земля носить?»

За чотири доби, проведені в нашому місті, Тарас Григорович написав два вірші: «Сестрі» та «Колись дурною головою…», а ще зробив малюнок «У Черкасах». Кімнату, в якій перебував Шевченко, нащадки Цибульських залишали незмінною аж до початку ХХ століття. Щонеділі сюди могли приходити усі охочі, аби подивитися, де за ненайкращих життєвих обставин побував Тарас Григорович.

У 1902 році черкасці попросили перейменувати тодішню Верхньогорову вулицю на Шевченківську. Звідси, як свідчили тодішні старожили, поет милувався краєвидами Дніпра. Якось Тараса Григоровича запитали, чи подобаються йому Черкаси, і він, трохи подумавши, відповів: «Місто дуже гарне Дніпром. Дніпро – моя мрія… Недобре ось що: в Черкасах багато бідноти, скрізь жебраки…»

Маловідомий черкаський епізод. У нашому місті зацікавив поета відомий тут піп, який зрікся свого сану. Його так і називали – Яків-розстрига. Жив він на околиці, біля лісу. Син удовихи-дияконихи Яків успішно закінчив духовне училище, слідом семінарію, одержав парафію у Кременчуці, потім у Києві. І все було б звично, якби у Києві Яків не зблизився зі студентством. Сперечалися, кожен доводив своє. Однак піп почав читати чимало нецерковного, а далі придивлятися відсторонено до всього, що коїлося довкола. І його правдиву душу охопив жах… Яків зрікся сану.

Коли про Якова-розстригу Цибульські розповіли Шевченкові, то він попросив запрягти коней, і Хома, кучер Цибульських, відвіз поета до нещасного самітника (першою від нього відсахнулася дружина, дочка протоірея, а далі відвернулися геть усі). Хома не чув, про що говорили Тарас із Яковом, але свідчив, що прощалися вони, як брати…

Реклама

5 1 голос
Рейтинг статті
guest

1 Коментар
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Максим

Дякую за цікаву статтю!

1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x